Українські народні казки

Про доброго чоловіка і зрадливу жінку

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі дідич. У него був один син. І сказав той син, що не буде брати багату, а ожениться на бідній дівчині. Батьки не хотіли того, але він був у них одна дитина, і вони не могли йому відмовити. Впрягають вони коні, і мама сідає з сином, і їдуть село від села. Їдуть вони понад річкою і бачать, гарна дівчина шмаття пере. Хлопцеви та дівчина сподобалася, підходить він до неї і питається, де вона живе. А вона показує малесеньку хатиночку з одним віконечком. Гарна була дівчина, але дуже бідна. І тому хлопцеви вона сподобалася.

Збирає вона своє шмаття, і йдуть вони до її хатини. У неї була лиш мама. Хлопець каже:

— Я тебе хочу взяти за жінку. Збирайтеся. Я забираю до себе і твою маму.

Мама не хотіла йти з тої хатини, але що мала робити?

Приїхали вони до дідича, зробили весілля. А десь у тиждень по весіллю помирає його батько. З того горя, що син на такій бідній женився. В якийсь чає помирає і його мама. Молода жінка каже:

— Видиш? Нащо ти мене брав? Через мене батьки твої повмирали.

І вона сама в місяць тяжко захворіла і також померла. І лишилися в тому домі її мама та молодий зять, син дідича. Затужив чоловік, бо дуже любив свою жінку. Він пообіцяв собі десять ночей ходити зі свічкою на цвинтар і молитися на її гробі. Палив на гробі свічки і молився. Як прийшов десятий раз і вже домолювався, з гробу вийшов ящур і почав кидатися йому до очей. А в того ящура було в роті три картки. Він ті картки взяв і поклав собі на груди в кишеню. І далі молився. А ящур зник. Підоймається він і цілує хрест, а одна картка випала йому з кишеньки і впала на могилу. І могила відкрилася, і встає його жінка. І говорить:

— Як я довго спала.

Він зрозумів, що дві інших картки він має покласти на могили батька й матері. Але він заховав їх і не клав.

Привів він жінку додому, мати її дуже зраділа. Вони трошки пожили в тій дідичевій хаті, і вона захотіла переїхати в місто. Мати залишається, а вони обоє їдуть у місто і купують собі там дім.

Жиють вони в місті. І сказав він, що хоче поїхати в село і подивитися, як так хліб росте. А вона з служницею залишилися дома. Сидить вона коло вікна і щось вишиває. А в той момент марширує військо. І з військом старший. Вона подивилася на того старшого і сподобала його собі. А він подивився на ню і теж її сподобав. Він завів солдатів у сад і сказав, щоб вони відпочивали, а сам пішов до будинку, де жила та жінка. Прийшов і питається, чи вона заміжня, чи є в неї діти. Вона розказує, що дітей нема, а чоловік поїхав у село. І вони договорюються, що він її забирає і повезе геть. А служниця то все підслухала. Вони поїхали, а чоловік у тиждень приїхав, і служниця все розказала йому.

А чоловік її дуже любив. Він поїхав, найшов те військо і записався добровольцем у ту частину служити. Той старший прийняв його і не знав, хто він такий. Новий вояк був дуже слухняний і все виконував. І старший його дуже сподобав. Він приходив додому і дуже його перед жінкою вихваляв. А жінка каже:

— Я би хотіла його побачити.

— Я тобі його пришлю, — сказав чоловік. — Ти пішлеш його в магазин щось купити.

Той приходить, і вона зразу пізнає, що то її чоловік. А він каже:

— Отут ти процвітаєш, моя голубочко? Я тебе з того світу вернув, а ти так зробила?

Вона на него скричала, аби він тікав геть, і він пішов. Тоді вона здоймила з себе золоту обручку й кугутки. І обшарпалася, щоб показати що він її хотів пограбувати. Прийшов чоловік, а вона каже:

— Ти прислав рабівника. Він мене обрабував, золото відібрав. Розстріляй його!

Чоловік каже:

— Він цего не міг зробити. А вона все:

— Як ти його не розстріляєш, то я тебе лишаю і їду туди, де я була. І він змушений був того солдата розстріляти. Він приказав, щоб його завели в яр і розстрілили. А солдат не сказав, що він чоловік тої жінки. Він мав серед солдатів добрих хлопців. І він дав одному солдатови картку, що дав йому на могилі жінки ящур. І сказав:

— Покладеш уночі цю картку мені на могилу.

Солдат поклав на його могилу ту картку, і він вийшов з гробу. А в ту яму поклали ковню та й загребли. І наказав він хлопцям, аби того нікому не розказували.

— А я собі піду світ за очі.

Прийшов він на трете село до якоїсь хатини, дав гроші і поросив, щоб йому купили цивільний костюм. І йому такий костюм купили. Він переодягнувся й пішов. І ніхто до него вже не мав діла.

Він мав великі гроші, і пішов він вчитися на військового. Пішов служити у військо і через якийсь час зробився великим начальником. І поїхав провіряти військо в ту частину, де була його жінка. Там його добре зустрінули, але йому все ся не вдавало, і кричав він на того старшого. І він рядового солдата поставив на старшого, а того старшого перевів на рядового.

А жінці здавалося, що це ЇЇ чоловік, але вона не могла цему повірити, бо його розстрілили в неї на очах.

Він вернув у то місто, де він жив, і оженився з тою бідною служницею. А його колишня жінка жила з рядовим солдатом. Він вернувся з жінкою в дідицький дім, а мама першої жінки забрала свої речі і пішла до свої бідної хатинки.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Уторопи, Косівського району, Івано-Франківської області
7 квітня 1985 року
Оповідач: Михайлюк Марія Іванівна (1933 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.