Українські народні казки

Про доброту

Українська народна казка Кіровоградщини

Давно це було. Жив в однім селі бідний хлопець Іван да бідна дівчина Палажечка. Із цього починається моя казочка. Полюбив Іван бідну дівчину Палажечку. Одружилися вони і стали жить-поживать і всього наживать. Жили в доброті та любові, ніколи не журились, що бідно живуть.

А невдовзі у них почали з’являтися дітки. Один за одним аж чотири синочки-соколочки. Ростуть дітки на радість батькові та матері, і радіють батьки, на них дивлячись, що розумні, слухняні і з добротою в серцях. Виросли сини, і благословляють батьки своїх діток на свій життєвий шлях.

Перший син каже:

— Я йду в поле, буду хліб вирощувать.

Другий каже:

— А я йду в море, буду рибку доглядать і вам допомагать.

Третій каже:

— Я йду діток научать.

А четвертий мовив:

— А я йду діток лікувать.

Радіють батько й мати, що дітки виросли їхні, і кожен йде до своєї мети з любов’ю. Знають, що будуть їхні сини гідні, кожен на своєму путі. Ось і дожили батьки до щасливої старості, бо щасливі батьки, як бачать тільки добро у своїх дітях. І сказав батько:

— Я навчив вас добра, і навчіть добра і ви своїх дітей, бо де єсть добро у серці, там ніколи не буде місця для зла.

А Іван і Палажечка живуть і досі. І на цьому закінчується моя казочка. Прочитайте і зробіть добро.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

240 (8140). Про доброту. СУС —. Записано 2010 року. Лінчевська Ольга Терентіївна (1941). Кіровоградська область, Добровеличківський район, Тишківка