Українські народні казки

Про добру дочку і погану дочку

Українська народна казка Гуцульщини

Вмерла мама, а тато лишився з дівчинкою. А дівчинка була файна. Тато оженився та й узяв другу жінку. І вона вчинила чорняву дівчинку. А ту біленьку дівчинку дуже мачуха збиткувала. Та й сказала мачуха чоловікови:

— Відведи свою дівчинку в ліс.

Чоловік послухав мачуху та й веде дівчинку. Іде він з нею, а сад просить її:

— Дівчинко, обчисти мене. Як будеш іти відти, набереш яблук, грушок, черешень, сливок, горіхів — усякого.

Вона обчистила той сад та й іде з татом далі в ліс. Іде вона попри керничку, а керничка просить:

— Вичисти мене. Будеш іти відти, то будеш пити водичку. Вона вичистила керничку та й іде далі. Дивиться, стоїть хатка. І проситься хатка:

— Замети мене, обмий мене і вимасти піч. Будеш іти відти, то набереш собі бо́ханців.

І вона це зробила. Та й пішла з татом далі. Завів її тато в ліс та й наклав ватру.

— Сиди коло ватри та й жди на мене.

Відійшов тато від неї та й присилив до бука довбню. Вітер віє, а довбня до бука ковт-ковт, ковт-ковт. Вона сидить коло ватри і гадає, що тато рубає дрова. А тато втік.

Сидить дівчинка коло ватри, і приходить до неї старий дід лісовий. Та й каже:

— Ходи, дівчинко, зо мною. А вона каже:

— Не йду, бо тато рубає дрова. Я тата жду.

— Нема тата, — сказав дід. — Йди дивись, хто ковтає.

— Тато рубає дрова.

— То не тато.

Вона пішла подивилась, а то ковтає довбня до бука. І пішла вона з тим дідом. Дід привів її в свою хатку в лісі і сказав:

— Бери клади ватру.

Вона наклала ватру. А дід каже:

— Висадь мене на піч.

Вона висадила його. Дід сказав:

— Сягай мені в праве вухо.

Вона посягла дідови в праве вухо і витягла собі всяку лудину *. Що їй треба було, всяке витягла. А дід сказав:

— Тепер сягай мені в ліве вухо.

Посягла вона в ліве вухо і витягла бричку й коні. Та сіла вона в бричку і дід її провадить, поки ліс. Повернула в хатку, набрала на віз боханців. Їхає далі, а керничка каже:

— Повертай, напій коника і сама напийся.

Вона повернула, напоїла коника й напилася сама. І їде далі, а садовина каже:

— Бери яблук, грушок, сливок — всього бери.

Вона набрала садовини і їде додому. Привезла додому всяке добро, а мачуха каже чоловікови:

— Бери веди й мою в ліс. Най і вона привезе таке всяке. Повів дід уже ту чорняву. Ідуть вони, а сад каже:

— Дівчинко, обчисть мене, будеш іти відти, набереш всякої садовини.

А вона каже садови:

— Сам обчисть себе. Я не чищу нічого. Потому каже керничка:

— Вичисти мене, дівчинко. Води нап’єшся, як будеш іти відти. А вона каже:

— Вичистися сама, бо я не чищу. Іде вона далі, а хатка каже їй:

— Замети мене, обмий, вимасти піч. Будеш їсти боханці, як меш іти відти.

А вона каже:

— Заметися сама. Я не мету, не мию і не мащу. Привів її дід у ліс, наклав ватру і сказав:

— Чекай мене, а я йду рубати дров.

Та й причепив довбню до бука, а вона ковтає. А дівчина гадає, що тато рубає дрова. Та й сидить коло ватри, жде тата. А довбня все ковт-ковт, ковт-ковт.

І приходить до неї лісовий дід та й каже:

— Іди зо мною, дівчинко. А вона каже:

— Я не йду, я жду тата.

— То не тато ковтає, — каже лісовий дід, — ідім дивитися. Вона пішла подивилася, а то довбня. Дід сказав знов:

— Ходи зо мною.

І вона пішла з дідом. Привів її лісовий дід у хатку в лісі. Та й сказав:

— Клади ватру. А вона каже:

— Клади собі сам.

— Сажай мене на піч, — каже дід. А вона каже:

— Сажайся сам.

Не хоче сажати діда. І тоді дід сказав:

— Іди собі додому.

І вона пішла додому. І йшла попри хатчину, і нічого їй хатчина не дала, бо вона не робила. Ішла попри садовину, і нічого їй садовина не дала, бо вона не робила. Ішла попри керничку, і не дала їй керничка води, бо вона не робила. І прийшла вона додому без нічого.

А мачуха каже:

— Відведи свою біляву в млин.

А то був такий млин, що в нім чорти були. І беруть вони людину гуляти, і так гуляють, що й кістки з людини розсиплються. Ніхто відти живий не вийшов. Хто пішов у той млин переночувати, той пропав. А мачуха джвенді́ла * й джвенділа, і дід мусив вести дівчину в млин.

Привів він її в той млин, і ночує вона там. І чує, хтось каже:

— А чуй, душа є. А чуй, душа є.

На поду гримлять. Прилетіли до неї чорти й кажуть:

— Іди, дівко, гуляти. А вона каже:

— Треб прибратися, аби йти з вами гуляти.

— А що тобі треба?

— Треба мені запаски.

А чорт пішов та й приніс.

— Йди, дівко, гуляти.

— Треба мені прибратися, аби з тобою йти гуляти.

— А що тобі треба?

— Треба мені сорочки.

Приніс чорт сорочку.

— Йди, дівко, гуляти.

— Треба мені прибратися, аби з тобою йти гуляти.

— А що треба?

— Треба мені другої запаски. Приніс чорт другу запаску та й каже:

— Йди, дівко, гуляти.

— Треба мені прибратися, аби йти з тобою гуляти.

— А що тобі треба?

— Треба мені попружки *.

Вона все поєдинче * каже, не каже за раз. Приніс їй чорт попружку.

— Іди, дівко, до мене гуляти.

— Треба мені прибратися, аби з тобою йти гуляти.

— Що тобі треба?

— Мені треба хустки.

Пішов чорт та й приніс їй хустку.

— Іди, дівко, гуляти.

— Треба мені прибратися, аби з тобою йти гуляти.

— А що тобі ще треба?

— Треба мені панчіх. Чорт приніс панчохи.

— Ходи, дівко, гуляти.

— Треба мені прибратися, аби з тобою йти гуляти. Тепер мені треба черевик.

Чорт приніс черевики.

— Іди, дівко, гуляти.

— Треба мені прибратися, аби з тобою йти гуляти.

— А що тобі треба?

— Треба мені кожушини. Приніс він кожушину.

— Ходи, дівко, гуляти.

— Треба мені прибратися, аби йти з тобою гуляти.

— А що тобі треба?

— Треба мені кожуха. Приніс він кожух.

— Ходи, дівко, гуляти.

— Треба мені прибратися, аби йти з тобою гуляти. Треба мені сардака.

А він приніс сардака та й каже:

— Ходи, дівко, гуляти.

— Треба мені прибратися, аби з тобою йти гуляти.

— А що тобі треба?

— Треба мені ґуґлі *. Приніс він ґуґлю та й каже:

— Ходи, дівко, гуляти.

— Треба мені прибратися, аби з тобою йти гуляти.

— А що тобі треба?

— Треба мені пацьорок. Приніс чорт пацьорки.

— Ходи, дівко, гуляти.

— Треба мені прибратися, аби з тобою йти гуляти.

— А що тобі ще треба?

— Мені треба ще перстеня.

А чорт пішов, і дванадцята година вибила, і чорт щез. Дівчина зібрала всю лудину і пішла додому. І принесла то все до хати. А мачуха каже дідови: — Веди й мою дочку туди.

І мусів чоловік вести й мачушину чорняву доньку. Привів її в млин та й пішов. А чорти кажуть:

— А чуй, душа є. А чуй, душа є. Прибігли та й кажуть до неї:

— Ходи, дівко, гуляти. А вона каже:

— Треба прибратися, аби йти з вами гуляти. Треба мені сорочки, запасок, попружки, черевиків — все мені принеси, що до шлюбу треба.

А чорт пішов та й приніс їй все за раз.

— Ходи, дівко, гуляти.

Та й взяв її гуляти, та й розтряс із неї кістки. Та й нічого з неї нема. Прийшла мачуха, а то лиш кістки в млині.

Походження та примітки

* Лу́дина — одяг домашнього виготовлення.

* Джвенді́ти — набридати розмовами.

* Попру́жка — тут: крайка.

* Поєди́нче — окремо, роздільно.

* Ґу́ґля — довга жіноча свита червоного чи білого кольору.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Соколівка, Косівського району, Івано-Франківської області
30 травня 1987 року
Оповідач: Ключук Анна Лук’янівна (народж. 1914)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також