Про добрі й лихі діла
Українська народна казка Покуття

Були чоловік і жінка. Чоловік десь поїхав, а жінка сиділа собі на печи. Увійшов до хати наймит та й каже:

— Пані, прийшло два монахи на ніч. Де вони будуть спати? А пані каже:

— Заведи їх до стодоли, най на соломі сплять.

Пішли монахи до стодоли спати. Пані сиділа на печи і чує, що дзвінки дзвонять — їде її чоловік. Випрягли слуги коні, пан увійшов до хати. Жінка сидить на печи й плаче.

— Чо’ ти плачеш?

А вона плаче й не може обізватися.

— Не плач, мила, я сьогодні нічого злого не зробив. Ходи вечеряти. А вона далі плаче.

— Чого ж ти плачеш?

— Ми все маємо, а є такі люди, що не мають де голови прихилити.

— Я вже давно на таких перестав робити, — каже пан. А пані йому:

— У нас в стодолі ночують два монахи.

— То най вони увійдуть до хати.

Увійшли монахи до хати, а пан кличе їх до вечері. Вони й кажуть:

— Ми таке не їмо, як ви.

— А що ви їсте? — питає пан.

— Ми їмо сухарі з водою.

— То лягайте спати на лужко. А вони йому:

— Ми на такім не спимо. Ми спимо на соломі й на дошці. Внесли соломки, а монахи зачали говорити до пана — і пан хотів висповідатися. Зачав плакати, і сльози його капали на солому. Монахи пішли, а рано люди кажуть: — Умер пан.

Прийшли до померлого пана ангел і сатана. І починають важити його добрі й злі вчинки. Сатана поклав на свою миску всі злі вчинки, всі гріхи. А добрих вчинків нема — ангел не має чого покласти на свою миску ваги. Тоді взяв ангел жменю соломи, на яку капали сльози пана, і та солома переважила всі його лихі діла.