☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про дурного Леська та розумну Феську
Українська народна казка Кіровоградщини

В одному селі жила бідна родина — мати й дві дочки Феська й Маруська. Вони були роботящі, розумні, вродливі.

Вже пора Фесьці заміж іти, але немає за кого. Хлопці вибирали дівчат з багатих сімей.

Одного разу з сусіднього села прийшли свати, вихваляють жениха. Він, мовляв, і багатий, і один у батьків.

— Іди, доню, — каже мати, — вік у дівках не будеш сидіти.

Послухала Феська матір, вийшла заміж. А яке то вже було весілля! Красуня-наречена, одягнута в вишите українське вбрання, на голові — вінок із запашних квітів. А жених, ну просто перший парубок на селі. Столи ломилися від різних страв. А гостей стільки, що й не перерахуєш.

Ось і відгуляли весілля. Щодня Феська іде в поле на роботу, а Лесько вдома лежить, чекає, поки дружина з роботи прийде та приготує їсти.

Якось Феська прийшла додому та й каже чоловікові:

— Ти б пішов до мами, може, чого-небудь дадуть.

Прийшов Лесько до матері та й каже:

— Казала Феська, щоб ви чогось дали.

Дала вона сиру цілу торбу і грудку масла. Думала, що Феська вареників зварить. Та йшов Лесько через річку, а лід на ній аж виблискує. Дивиться Лесько, аж він увесь потріскав від сильного морозу. От він позатикав тріщини сиром, а маслом позамазував, щоб гладенько було.

Приходить Феська з роботи і запитує, що мати дали.

— Та дали сиру і масла.

— А де ж вони?

— А я йшов через лід. Він потріскав, то я сиром дірки позапихав, а маслом замастив.

— Ну ти й дурний! Треба було сир скласти в діжечку, посолити, тоді б нам було що їсти.

— Добре, Фесю, на другий раз так і зроблю.

Наступного разу дали мати кожуха. Думали, що Феська одягне, бо надворі мороз сильний.

Прийшов Лесько додому і ну пхати кожух у діжечку, а він не влазить. То він його порубав, посолив і склав. Сам виліз на піч, відпочиває і чекає на Феську, щоб прийшла і зварила їсти.

Прийшла вона з роботи та й питає, що мати дали. Лесько їй усе розповів.

— Ну й дурний ти! Треба ж було кожух скинути на жердку. І я б оділа, і ти, — повчає Феська.

— Добре, Фесю, на наступний раз так і зроблю.

На третій раз пішов Лесько знову до матері, щоб що-небудь дали. Мати дала кобилу. Прийшов Лесько додому, завів кобилу в хату і давай тягти її на жертку. Бідолаха вирвалася і втекла додому.

Прийшла Феська. Запитала, що мати дали. Лесько розповів, як він привів кобилу, як тягнув її на жертку, як вона втекла.

— Який же ти дурний! Треба було завести кобилу в хлів, прив’язати до ясел, дати сіна.

— Добре, Фесю, на наступний раз я так і зроблю.

Знову пішов Лесько до матері, щоб щось дали. Їй уже надоїло це, та й каже меншій дочці:

— А піди-но, Марусю, дізнайся, що там таке, що все щось даю, а це й кобила вернулася.

Взяв Лесько Маруську за руку і привів до хліва. Прив’язав її до ясел, наклав сіна, а вона не їсть. Тож Лесько вирішив напхати їй сіна в рот. Маруська плаче…Тоді Лесько відв’язав її, жалко йому стало дівчинки. Прибігла Маруська додому та й усе розказала.

Коли Феська повернулася з роботи і дізналася, як «гостинно» Лесько прийняв сестру, то сказала, що треба було посадити сестру за стіл, поставити холодець, горілку.

— Добре, Фесько, наступного разу я так і зроблю.

На другий день пішов Лесько до матері та й просить, щоб чогось дали. Вона дала стару собаку.

От Лесько привів її додому, посадив на лавку за стіл, поставив холодець, напоїв собаку. Вона п’яна качається по столі, виє, він теж співає.

Побачивши таку картину, Феська обернулася і пішла додому, до своєї матері.

— Мамо, — каже, — краще з розумним загубити, ніж з дурним знайти.

Мати подумала і сказала:

— Недаром люди кажуть, що син-одинак як не ледар, то дурак.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

177 (8073). Про дурного Леська і розумну Феську. СУС —. Записала Клименко Ольга 2010 року. Кравченко Серафима Провівна (1890). Кіровоградська область, Голованівський район, Голованівськ