Українські народні казки

Про дурня

Українська народна казка Полтавщини

Як жили два брати та обидва Кіндрати. От поїхали в поле орати, та й забули ковганку взяти. Аж назустріч їм дурень іде. Вони його й просять, щоб сходив їм по ковганку.

Пішов він, а щоб не забуть, по що пішов, іде та й бурмотить: ковган, ковган... Аж навпроти нього веде дядько бика на ярмарок продавати. А дурень йому:

— Ковган, ковган, в тебе, дядьку, бик поган!

Як розсердився ж той дядько, побив його добренько, щоб знав, що казати. Іде він назад до братів та й плаче. Ті його питають:

— Чого ти плачеш?

— Та, отак і отак, — каже.

— Ой, дурний же ти та нерозумний. Та ти б же побачив таке, та й побажав би, щоб бик продався, сказав би: «Дай, Боже, щоб туди вповні, а назад упорожні!»

— Добре, — каже, — нехай я так і казатиму.

Іде знову. Аж тут їдуть сівальники у поле овес сіяти. Підвода мішками з зерном нагружена, а дурень їм:

— Дай, Боже, щоб туди вповні, а назад упорожні!

Як розсердяться вони, бо це він їм бажає, щоб нічого не вродило, та й побили його добренько. Іде він назад та й плаче.

— Що таке? — брати питають.

— Та отаке й отаке, — знов розказує.

— Ох, дурний же ти та нерозумний! Та ти б побачив таке та й сказав би: «Щоб ви носили — й не переносили, щоб ви возили — й не перевозили!»

— Нехай же я так і скажу.

Пішов. Іде та й іде, аж йому назустріч похоронна процесія — покійника несуть. Став наш дурень та голосно так і каже:

— Щоб ви носили й не переносили, щоб ви й возили, та не перевозили!

Ті й небіжчика облишили, так розсердилися! Добрячих йому штовханів надавали, щоб знав, що й коли казати. Вертається він на поле та й плаче.

— Що вже на цей раз? — брати питають.

Він їм і розказав, за що його бито.

— Ой, дурний же ти та нерозумний. Ти б же побачив таку оказію, зняв би шапочку та й перехрестився.

— Уже ж я так і зроблю.

Іде він знову по ковганку. Аж дивиться — парубок дівку обнімає. А дурень зняв шапочку, та й перехрестився.

— Ах ти ж сякий-такий, так ти ще над нами насміхаєшся! — та й побили його добренько.

Вернувся знову до братів плачучи. Розказує, як діло було.

— Ой, дурний же ти та нерозумний! Та ти б же побачив таке, та «кахи-кахи», та й пішов би собі далі

— Нехай же я так і зроблю.

Пішов. Аж дивиться — охотник прицілився у табунець качок. А він «кахи-кахи», а качки знялися та й полетіли.

Поклав охотник ружжо, набив його добряче, вже на ньому місця живого немає. Вертається сердега знову на поле, та й розказує про свою пригоду.

— Ой дурний же ти та нерозумний! Та ти б же побачив таке, та витягнув би кілок із ліси, підкрався тихенько, та й собі пожбурив би в табунець качок, та й було б м’ясо на борщ.

— Оце вже я так і зроблю.

Пішов. Іде та й іде, аж тут біля ставу баба шмаття пере. Дурень витягнув із ліси кілок, підкрався тихенько, як пожбуре в бабу, а та бульк! —у ставок, а він кричить:

— Ага! Буде м’ясо на борщ!

Збіглися люди з села, а він їм розказує, що це його так брати навчили. Посадили його в холодну, а брати в той день так без обіду й залишилися.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

199 (7158). Про дурня. СУС 1696. Записала Ішатенко Алла 2009 року.
Оповідач: Паливода Роман Юхимович, Книшівка, Гадяцький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.