☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про дівчину, яку оббрехав піп
Українська народна казка Закарпаття

Було де не було, був один торговець, який звався Гирек. Мав доньку і сина.

Одного разу взяв хлопця до міста, щоб і вій привчався до торгівлі. А дівчину залишив дома, аби продавала.

Через день донька продавала, а вночі боялася сама дома спати й пішла до свого батечка — попа. А піп був нежонатий. Дівчина трохи випила, поїла і лягає спати. Та піп почав чіплятися до неї — спання не було.

На другий день дівчина знову продавала, а увечері пішла до свого батечка. Думала собі: «Учора напився й біду городив, а сьогодні, ачей, не буде». Але піп почав знову чіплятися до дівчини. Вона скочила з ліжка, відчинила вікно і втекла. Прибігла у крамницю, скорчилася між міхами й дочекалася дня.

А піп напудився, що дівчина про все розповість батькові — його кумові. І що собі надумав? Переказав Гирекові в місто, що його донька стала безпутницею.

Гирек, як це почув, сказав своєму синові:

— Сину, нараз вертайся додому... Передай своїй сестрі мою вітцівську волю: доки я приїду, щоб її ноги там не було!

Хлопець прибіг додому. Зайшов у крамницю і бачить: усі товари продані, гроші лежать у касі. Сестра дуже рада, що їй так добре повелося. Та брат глянув на неї й заплакав. Питає сестра:

— Брате, чого ти плачеш?

— Як мені не плакати, коли нам сказали, що ти все з крамниці пустила за вітром, а сама гуляєш. Бачу, що це неправда. Та що маю чинити, коли нянько наказав, щоб ти дома його не чекала.

— Ну, не журися, братику. Це ми легко зробимо. Дівчина одяглася, наділа на палець діамантового персня, обцілувала брата і пішла.

Не так то швидко йшла, як у казці кажеться, але час минав. Заблукала дівчина у хащі. Йде, йде й одного разу побачила серед хащі блиск. Підійшла ближче й бачить: якась огороджена хижка. Зайшла, а в тій хижці сидять дід і баба. Дівчина поклонилася:

— Добрий вечір, старшинко!

— Добрий вечір, донечко...

— Чи могла би я у вас переночувати?

— Ночуй, ночуй. Тільки майже нічого не маємо дати тобі їсти. Є, правда, трохи чиру, то хіба засьорбаєш.

Дівчина поїла й лягла спати.

Ранком дід зібрався на роботу, взяв на руку пилу та сокиру — десь недалеко було місто, і дід ходив пиляти панам дрова. Дівчина питає:

— Куди ви, дідику, йдете?

— Ой дорога донечко, йду в місто заробити на жменю муки.

— Лишіть свою сокиру і пилу. Візьміть оцей перстень і продайте — будете мати красні гроші.

Дід дивиться на перстень і каже:

— Та це я продам легко!

І пішов у місто. Зайшов до одної крамниці й питає:

— Пане Германе, чи купите обручку? Той оглянув персня і сказав:

— Не можу я купити цю обручку — хоч би продав увесь крам, що маю. Ідіть до другого торговця.

Дід зайшов до другої, більшої крамниці. Торговець подивився на дорогого персня й каже:

— Не маю я грошей заплатити за таку обручку... Йдіть і спитайте в того, чия це обручка, чи міг би я за неї заплатити і грішми, і крамом? Але щоб відповідь була законна — на письмі.

Старий прийшов додому і передав дівчині, що казав торговець. Дівчина написала, хай торговець заплатить грошима, скільки має, а решту — всяким крамом.

Дід приніс картку торговцеві. Той дав йому всі гроші, наважив і наміряв краму. Дід привіз додому багато возів усякого добра.

Так дідо й баба забагатіли і красно живуть.

А в тому місті жив молодий цар. Одного разу з військом він вийшов на маневри. Та заблудився у хащах і натрапив на дідову хижку. Зайшов і питає:

— Дідику, чи можна би у вас переночувати?

— Чому ж ні? Ночуйте.

Дівчина погостила молодого царя і його офіцерів.

Ранком вони зібралися й пішли. Але дівчина впала цареві в око. Думає собі: як би її взяти до себе в палац? Пішов до циганки-ворожілі порадитися. Вона підготувала йому паленки і каже:

— Як дівка з цього вип’є, то за цілу добу не пробудиться, й повезеш її.

Цар одягнувся лісником і пішов у хащу. Вдав, ніби заблудився, і припрошується на ніч. Дід і баба прийняли його. Дали йому вечерю, а він каже:

— Хочу і я вас пригостити — маю добру паленку.

Налив дідові, бабі й дівчині. Як полягали спати, так міцно заснули, що він узяв дівчину й поніс...

Приніс її до себе і положив на постіль. Коли скінчилася доба, підійшов до дверей і дивиться крізь ключову дірку. Дівчина підвелася і сидить на постелі. Тоді він відчинив двері.

А вона на нього закричала:

— Песій сине, з якого добра ти викрав мене? Молодий цар її обняв, обцілував і каже:

— Я тебе не взяв на посміх, я тебе хочу за жінку. Повінчалися, посвадьбували, живуть добре.

Народився в них хлопчик — на голові має три золоті волоски.

Та раз цар одержав телеграму, щоб під двадцять чотири години став з військом на границі. А тоді було не так, як нині: цар мусив іти сперед свого війська.

Зібрався він з військом на границю, а двом міністрам наказав:

— Бережіть мою жінку, як очі в голові!

Та міністри й самі спокусилися на красну царицю. Уночі зняли стражу і ступили до її кімнати. Один наперед, а другий за ним. Цариця була сильна: коли ударила міністра, попухли в нього губи від її руки, а не від поцілунків. Вискочив з кімнати, і зайшов другий. І той так походив.

Радяться міністри, що тепер робити. Бояться царя. І наказали кучерові, щоб запрягав коні. Положили царицю з дитиною в закриту кочію і везуть десь до води — втопити. Уже настав вечір, а міністри з нею й не думають вертатися додому.

Цариця зрозуміла, що вони хочуть учинити, вискочила з кочії — і в хащу.

Міністри ходять лісом, шукаючи її, але ніяк не можуть знайти. А цариця з малою дитиною сховалася в дуплі. Переночувала там, а другого дня натрапила в лісі на якогось діда. Перебула в нього пару днів і думає собі: «Нічого тут не висиджу, йду я геть по світу. А дитину лишу до часу в цього діда».

Зібралася і йде. Прийшла до другої держави. Побродила в місті й зайшла до цигана:

— Чи вмієш, циганине, стригти по-солдатськи?

— Умію, — каже циган.

— То пострижи мене.

Коли її постриг, попросила, щоб купив гусарську одежу. Циганин купив. Коли вона переодяглася — не було на світі гарнішого легіня! Мала ще трохи золота і послала цигана купити коня. Сіла на коня і поскакала на те поле, де йшла велика битва.

Царське військо зразу почало перемагати.

Коли було вже по війні, цар почав казати, що якби не молодий гусар, може би, й не виграли війну. І наказав привести того гусара, щоб його нагородити. Але коли поздоровляв гусара, то придивився і впізнав, що це — його жінка. Обцілував її і розпитав — як сюди потрапила. І вона розповіла, що а нею хотіли зробити міністри. Цар наказав їх розірвати кіньми.

Потім цар і цариця привезли від діда свого хлопчика і жили щасливо.

Про дівчину, яку оббрехав піп. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 883А. Подається за: «Казки одного села / Запис текстів, післямова та примітки П. В. Лінтура; Упорядник Ю. Д. Туряниця. — Ужгород: Карпати, 1979.», с. 21 — 24. Варіанти: Васько — Архів П. В. Лінтура.; Грига — див. публікацію у цьому збірнику № 34.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).