Українські народні казки

Про діда, бабу і курочку рябу

Українська народна казка Полтавщини

Жив дід та баба, та була у них курочка ряба. Та знесла вона яєчко. Дід бив-бив — не розбив. Баба била-била — не розбила. Та положила яєчко на поличку та в рукавичку. Мишка бігла, хвостиком зачепила. Яєчко упало, покотилось, розбилось. Дід плаче. Баба плаче, а курочка кудкудаче:

— Цить, дідусю! Цить, бабусю. Знесу вам яєчко не просте, а золоте.

Та нанесла багато яєчок. А посиділа, посиділа на них та й вивела курчат. Вивела їх у двір, а баба дивиться, чим же їх годувать? Подивиться-подивиться, а в курки ж немає ні цицечки, ні пипочки. Дивилась, дивилась та й стала ту квочку бить. Б’є її, б’є., а курка кричить.

Ось іде хлопчик і питається:

— Ти нащо ж ти бабусю її так б’єш?

— Та як же ж не бити: вона вивела курчат, а годувать же нема чим. Нема ж у неї ні цицечки, ні пипочки. Чим же ж їх годувати?

А він каже:

— Та ти ж. не так, бабусю. Візьми пшінця, посип їм, вони поклюють і наїдяться.

Баба так і зробила: пшінця посипала, курчатка наїлися, пораділи, повеселіли, побігли гулять собі з квочкою. А хлопчик пішов собі. Радіє, що так угодив, поміг їм.

Ось баба пошила сорочку дідові. Пошила, сорочку, наділа на його, а він не влазить. Ну-ну, вона тягне, тягне ту сорочку, а дід не влазить в ту сорочку. Вона розсердилась на того діда, та кричить, та б’є його. Ось уп’ять іде той хлопчик. Каже:

— За що ж ти, бабусю, його б’єш?

— Як же, каже, як сорочку пошила, а він не влізе в неї.

Хлопчик взяв, подививсь, подививсь, прорізав дірки і на рукави, й на голову, надів на діда і все. Баба зраділа, подякувала хлопчикові. А він пішов.

А то ще напали на діда й бабу воші. Баба била-била ті воші дідові, а дід бабі не вміє бити. Знову кричить вона та лає діда. Коли іде той самий хлопчик та й питає:

— За що це ти на нього, бабусю, так кричиш?

А вона каже:

— Воші я йому б’ю, а він мені не хоче.

— Так ти, — каже хлопчик, — дивись: отам два собаки гризуться. Так ти піди і встроми між них голову. Вони тобі, — каже, — і поб’ють

От дурна баба схопилась, побігла. Собаки гризуться. Вона встромила голову, так вони її скусали, ту голову. А хлопчик пішов собі.

Отак хлопчик провчив бабу за її дурість.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

167 (4817). Про діда, бабу і курочку рябу. СУС2022В+1204**. Записала Кльокта Тетяна 2008 року. Лях Наталія Василівна (1941). Полтавська область, Зіньківський район, Малі Будища

Про діда, бабу і курочку рябу

Українська народна казка Чернігівщини

Жив в одному селі дід і баба. Хазяйства не було у них ніякого. Була у них тільки курочка, да така красива і пір’ячко рябеньке. Курочка ця була не простенька, бо несла вона яйця золоті.

Дід захотів розбити те яйце. Бив-бив — не розбив. Баба теж била-била — не розбила. Отоді вони взяли те яйце, положили у черепок і поставили в кутку. Якраз тоді бігла сіра мишка, хвостиком мельнула, а яєчко впало і розбилося. Скільки ж то горя було в баби та діда. Посідали вони на лавці і довго-довго плакали, а курочка кудкудакала, солом’яні двері рипіли. Стоїть дуб і питає у дверей:

— Чого ви, двері, рипите?

А двері і кажуть дубу, щоб він гілки опустив. Дуб гілки і опустив. Тоді вони кажуть:

— Да як нам не рипіти, коли таке горе сталося, що мишка розбила яєчко, да не простеньке, а золотеньке.

Почали плакать всі разом: дід, баба, курочка кудкудакала, а дуб гілля поспускав. Якраз тоді йшов баран до річки пить воду. Зустрівся баран з дубом і попитав у його, чого це він гілля поспускав. А дуб йому і каже:

— А ти візьми да позбивай собі роги, отоді я тобі і скажу, чого я гілля поспускав.

Баран позбивав собі роги, а дуб і каже:

— Да якже мені не поспускати гілля, коли трапилася така біда, що мишка розбила яєчко, да не простеньке, а золотеньке. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив.

Смутним прийшов баран до річки. А річка питає у барана, чому він роги позбивав. Баран каже:

— Коли ти станеш кров’яною, дак тоді скажу.

Річці нікуди було діваться, от вона і стала кров’яною, а баран і каже:

— Як же мені не позбивать роги, коли горе таке, що мишка розбила яєчко, да не простеньке, а золотеньке. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров’яною стала.

Сталося так, що прийшла до річки попова дівка посуду мить. Вона й попитала в річки, через що вона стала кров’яною. А річка каже:

— Як поб’єш посуду всю, отоді я тобі скажу, чого я стала кров’яною.

Дівці нічого не осталось, як побить посуду. Річка й одкрила свою тайну дівці про те, що був дід і баба, що була в них курка ряба, що знесла вона яєчко, да не простеньке, а золотеньке. А мишка бігла, хвостиком мельнула, а яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров’яною стала, дівка посуду побила. Приходить дівка додому, а попадя саме діжу вчинила. Вона і питає у дівки:

— Чого це ти посуду побила?

А дівка була хитрою. Вона і каже попаді:

— А ти візьми, порозкидай тісто по хаті, отоді я тобі й скажу.

Попадя взяла і порозкидала тісто по хаті. А дівка каже:

— Да як же мені не побить посуди, коли жив собі дід і баба, да була в них курка ряба, да знесла та курочка яйце, а воно було не простим, а золотим. Мишка бігла, хвостиком мельнула, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав,

баран роги збив, річка кров’яною стала, дівка посуду побила, попадя тісто по хаті порозкидала.

Приходить додому піп. Глянув, а тісто по хаті порозкидано. Він і питає попадю:

— Що це ти наробила?

А попадя каже:

— А ти одріж косу, дак тоді я тобі і скажу.

Одрізав піп косу і до попаді. А попадя йому і одказує:

— Як же мені не порозкидать, коли був собі дід і баба, а в них була курочка ряба. Знесла курочка яєчко, причому не простеньке, а золотеньке. Мишка бігла, хвостиком мельнула, яєчко впало і розбилось. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка кров’яною стала, дівка посуду побила, попадя тісто порозкидала, а ти, дурень, косу одрізав.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

204 (4386). Про діда, бабу і курочку рябу. СУС 2022. Записала Гусєва Л. О. 17 січня 2008 року. Бойко Ганна Антонівна (4386). Чернігівська область, Ніжинський район, Кропивне