Українські народні казки

Про дідову дочку й бабину дочку

Українська народна казка Буковини

Зійшлися дід з бабою і звели докупи свої діти. Дід мав дівку й баба мала дівку. Бабина дочка до роботи лінива, а дідова — людяна. Пішли вони на годенки. Кілко вони там побули, кілко пряли, дідова дівка великий клубок напряла, а бабина раз намотала на веретено. Туди йшли обидві разом і додому йдуть обидві разом. Підходя до хати, а через пліт перелаз. Дідова дівка перша йшла через перелаз, і клубок випав їй з-під пахи на землю. А бабина дівка схопила клубок і не дає. Каже:

— На тобі це веретено, що я пряла, а цей клубок буде мій.

— Та чого ж так?

— А так. Не дам тобі клубок.

Приходя вони додому, дідова дівка плаче. А бабина тішиться.

— Бачите, — каже, — я напряла, а вона ні, та ще й хоче відібрати в мене клубок. Я не дала їй, а вона ще й плаче.

Баба й каже:

— Дивися, діду, твоя дівка нічого не хоче робити та ще й на мою нападає.

І б’є дідову дівку. А дід каже:

— Не треба нападати.

Та й нічого більше не сказав.

Дідова дівка побачила, що біда, і вирішила йти в білий світ. Та й пішла. А бабина лишилася дома. В дорозі стрічається дідовій дочці керничка. Треба її почистити. Бере вона, та дівка дідова, прочищає керницю. Вичистила, вимила. А керничка каже:

— Я тобі ще стану на поміч.

Іде вона далі. Іде та йде. І находи хатинку маленьку. У тій хатинці бабка старенька, і в бабки пічка дуже курить. Та й каже бабка до тої дівчини:

— Відки ти й куди йдеш?

А вона бере й розказує тій бабці, що мачуха б’є, і того вона в білий світ пішла.

— Як так, дочко, то почисть мені пічку. Я тобі заплатю.

Вона закотила рукави, почистила ту пічку, вимастила як треба. І бабка дала їй скатерку-самобранку. Та й каже:

— Простелиш цю скатерку і скажеш три рази: «Скатерко, простелись! Щоб наїдки й напитки були». І все тобі появиться. Коли наїсишся, скажеш три рази: «Закрийся, скатерко!» І скатерка закриється, і нічого на ній не буде. І будеш ти жити з нею все життя.

А дідова дівка каже до тої бабки:

— Я вертаюся додому. Не прийме мене батько, то я собі прожию, де схочу.

Та й повернулася дідова дочка назад. І знов проходи попри керничку. А керничка знов засмічена. Вона її почистила, і керничка заговорила до неї:

— Бери в мене води. Будеш капати цею водою в звичайну воду і вмиватися. І будеш молода все життя.

Взяла вона ту воду і пішла.

Приходи дівка додому. А дід думав, що вона пропала. Дідови жаль було, а баба думає: «Добре, що пропала». Як прийшла вона, дід зрадів, а баба засмутилася. Дід питає:

— Де, дівко, ходила?

— А де? Ходила на зарібки.

— А що ж ти заробила? — дід каже

— Я зараз вам покажу, що заробила.

Воду не показує, а скатерку витягає з сумки і каже до трьох раз: «Скатерко, розстелись! Щоб були на тобі наїдки й напитки». І появилися на скатерці різні страви й напитки. Дівка скликала своїх сусід, і всі їли й пили і дівчину хвалили.

А баба до свої дівки шепче:

— Іди й ти та зароби таке.

Бабина дочка погодилася і пішла. Пішла на ту дорогу, що дідова дівка йшла. Йшла вона, йшла і зайшла до тої кернички. А керничка заговорила до неї:

— Почисть мене, дівчинко. Я й тобі поможу щось.

— А, буду бруднити руки!

Та й пішла. Попала до тої бабки, що дідова дочка була. А в тої бабки знов пічка курить. Питає бабка:

— Куди ти йдеш?

— Іду на зарібки.

— То почисть мені цю пічку.

— Нє, я такої тяжкої й брудної роботи робити не буду. І відказала роботу. А бабка каже:

— То йди далі, там легшу роботу найдеш. Там є Баба Яга. Їй треба сторожа.

Пішла вона. Попадає якраз до Баби Яги, а та питає:

— Дівчино, що тобі треба?

— Що? Сторожувати у вас буду.

— Добре. Роздягайся, дівчино. Бери два відра і принеси води. Принесла вона два відра води. Поки принесла, баба вже розпалила в печі. І каже їй:

— Наливай у горщик.

Вона налляла в горщик, а в печі вже горить. Баба каже:

— Клади до печі.

Вона обернулася спиною до баби, а Баба Яга штовхнула її в піч. І дівка згоріла.

Баба чекає дома дочку. Чекала, чекала і вмерла. Так і не побачила більше свої дочки.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області
11 серпня 1985 року
Оповідач: Боднар Гаврило Тимофійович (1914 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також