Українські народні казки

Про дідову скриню

Українська народна казка Бойківщини

Був господар. Мав велику господарку. А заслаб він, покликав віта та й записав весь свій маєток на обох синів. Священик його висповідав, але він не вмер, поздоровів. Єден син був у него добрий, а невістка — погана. А друга невістка була добра, та син був поганий.

— Ідіть, тату, вже трохи до Івана, подивіться, як там і що. Прийшов він до Івана, побув тиждень.

— Та йдіть уже трошки до Петра.

Прийшла до його невістки сусіда, а невістка й каже:

— Наварила-м доста та думала-м, що буде й на вечерю, та й мушу ще раз варити, бо старий з’їв.

Пішов старий на відпуст і здибався з товаришем, з яким колись при війську служив. Той товариш мав коні і добре виглядав. А цей був дуже худий, погано вбраний і прийшов пішки. Каже той товариш:

— Чого ти такий бідний?

— Я записав усе на синів та й тепер не маю де голови приклонити.

— А я так ся тобі постараю, що сини будуть просити тебе: «Будьте, тату, в мене».

Продав товариш дві пари волів і каже:

— На тобі тоти гроші. І в того сина будь, котра невістка погана. Сиди й рахуй на столі гроші.

Прийшов дід домі і рахує гроші. Невістка позирає, що старий доста грошей має. А дід такий був, що сам до себе говорив. Та й каже:

— Вже ми єден віддав. Ще коби ті два віддали, то й мені до смерти буде.

А невістка то все слухає. Сховав дід гроші у свою скриню. Приїжджає увечір син, а вона вийшла надвір.

— Іване, кому тато так доста грошей зичили? Бо хтось віддав повний стіл грошей! Та ще два мають віддати.

А син каже:

— Жоно, розпрягай коні, а я йду татови щось принести.

Купив тютюну, купив горівки й булок. І цукерків купив. Та й каже:

— Де ви, тату? Та встаньте. Та, може, би-сте випили порцію горівки. Їжте ковбасу, булки, цукерки. Тут маєте тютюн.

Отаке все дав дідови. А діти кажуть:

— Дайте мені булку.

— То дідови. Ти можеш бульбу їсти.

Діти того брата здибаються зі стриковими дітьми.

— Ага, наш дідо має доста грошей. Повний стіл, і ще два винні дідови. Ми купимо коні, купимо поле, а ви не будете мати.

На другий день приходить брат, той другий син.

— Де ви, тату?

А старий на печи був.

— ...Та чо’ до мене не прийдете? Мала Галя за вами плаче: «Де дідо? Чи не вмер дідо?» Та прийдіть до мене.

А він каже:

— Слабий-їм, не можу, не можу.

На другий день відніс він гроші до свого товариша. Та й прийшов до другого сина. А там всього доста, як на Великдень. Переночував. Невістка рано дала теплу воду, рушник і мило.

— Мийтеся, тату, та, може, би-сте трохи їли. Старий умився, поснідав. А тут приходить другий син.

— Тату, чого ви втікли від мене? Ходіть.

І так дідо два роки ходив. То в того, то в того був по дневи, по два. І в кінци дідо заслаб. Закликав віта й писаря. І дав вітови ключ від свеї скрині.

— По мої смерти, віте, би-сте відомкнули скриню і поділили синів. Бо в мене два сини, як дві оці в голові.

Та й помер старий. Наймив єден син священика, і другий наймив. Поховали, справили комашню. Віт п’є і п’є. А невістки єдна й друга кажуть чоловікам:

— Кажи вітови, най відкриває скриню, най поділить нас. А віт не квапиться, п’є та й п’є. Та нараз кличе синів:

— Ходіть сюди, най вас поділю.

Відкрив віт скриню і витягає стару торбу й старі ходаки. Підняв і каже:

— Нате. Тому торбу, а тому ходаки. Або так, або так. Котрий що хоче взяти.

А то й те пусте, і те пусте. Невістки зачали кричати:

— Аби йому ворони кости порозносили! Я два роки жалувала дитині дати, а старому чортови давала їсти! І на тім закінчилося.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Підгородці, Сколівського району, Львівської області
13 грудня 1990 року
Оповідач: Якуц Петро, син Матія і Катерини

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.