Українські народні казки

Про жадібного Марка

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було двоє дітей у багача — син Марко і сліпа донька. Коли помер батько, Марко став хазяйнувать. Прагнув до багатства. Всіма силами прагнув розбагатіти, а сестрі поставив хижку та загадав закрити її. Носив їй сухарі та воду. Хотів брат, щоб померла сестра.

Приснився Маркові сон, ніби бог у гості до нього прийде. Зарізав Марко кабана, начинив ковбаси. Хотів богу догодити. Підходить до двору старець. Постукав. Дворові питають:

— Що ви хочете?

— Пустіть переночувати. Замерзаю.

Марко каже:

— Гоніть того старця. Позорить буде. Я бога жду!

А кругом степ.

— Хоч у конюшню пустіть, — просить старець.

Слуга йому:

— Я пущу в хижку. Там сестра панова.

Нікого не було у тій хижці, крім Маркової сестри.

— Хто тут? — питає сестра.

— Я — старець. Впустіть, замерз.

— Заходь. Візьми сухариків, поїж.

Заснув старець, а жінці не спиться. Чує: підлетів Ангел. Говорить із старцем. А старець той і був бог. Бог питає:

— Що нового на світі?

— В багатого Марка народилась дочка. А серед темного лісу у вдови лісника народився син. Яким щастям його наградить?

Бог відповідає:

— Син вдови стане Марковим зятем. А ще що нового на світі?

— У багатого Марка є сліпа сестра. Чим вилікувати її?

Бог говорить:

— Ця сестра хай встане до схід сонця, перейде три межі. З кожної візьме роси й протре очі.

Слухає те сестра. Схопилась до сходу сонця, пішла лікувати очі. Перейшла через межі і стала видюща. Стало жаль брата. Пішла, розповіла братові, що бог у неї ночував і говорив з Ангелом. Марко скрикнув:

— Не допущу, щоб син вдови одружився з моєю донькою.

Послав Марко слуг у ліс, щоб вкрали дитину і викинули на мороз. А тим лісом тієї ночі їхали чумаки. Завірюха, холодно. Аж над дорогою в одному місці немає снігу. Тепло йде і квіти ростуть. Спинили валку. Лежить голеньке дитя. Живе.

— Це од бога, — кажуть чумаки, — бог нам буде помагать, як його візьмемо.

Нікому не віддавали дитя. Ростили і їм везло.

Марко послав до чумаків слуг. Дав гроші і наказав привезти хлопця. Привезли хлопця. Марко наказує в бочку закрити, пустити в річку. Хвиля прибила бочку до берега. Там стояв монастир. Монахи відкрили бочку, а звідти вийшов хлопець гарний. Забрали його. Стало їм везти.

Прочув Марко. Знов за золото викупив хлопця. Став він конюхом у Марка. Донька закохалась в конюха. Пише Марко записку змієві, щоб з’їв цього хлопця, і посилає конюха до змія. Дійшов наймит до річки, а там весляр. Жаліється наймитові:

— Приросли весла до моїх рук. Спитай у змія, коли я позбудуся їх.

Йде далі наймит. Зайшов у село. А в селі — ні краплі води. Почули люди, куди він прямує, просять:

— Спитай у змія, куди вода поділася?

Йде далі. Перед ним — велика річка. Лежить кит-риба замість мосту, їздять і ходять на той берег. Кит-риба питає у наймита:

— Куди йдеш?

— До змія.

— Спитай у змія, коли я у море попливу?

Дійшов наймит до змієвого палацу. А служниця говорить:

— Бережись змія. Я перетворю тебе на голку. Сама стану говорити з ним, а ти слухай.

Прилетів змій.

— Пошукай мені в голові, — просить служницю.

Стала розпитувати його вона:

— На річці є весляр. Весла до рук приросли. Коли він їх позбудеться?

А змій говорить:

— Як хтось буде бігти берегом і кричатиме: «Швидше! Швидше! Мені живо треба». Весляр простягне весла. Вони приростуть до рук тому хто візьме.

— В одному селі люди без води помирають, — говорить служниця.

А змій сміється:

— Я сам з гори накотив важкий камінь на струмок. Звільнять струмок і буде вода.

— Чи правда, що поперек річки кит-риба лежить? Чи попливе вона в море?

Змій відповідає:

— Як викине із себе дев’ять кораблів Маркових із золотом, то попливе.

Полетів змій. Знов став наймит людиною. Записку Маркову викинув. Як перейшов річку, сказав кит-рибі, щоб викинув дев’ять кораблів із себе. Взяв золота, пішов до села, що без води помирало. Поміг камінь зрушити і потекла вода.

Прийшов до весляра. Переправився, розказав йому, як весел позбутися. Йде до Марка. Марко як глянув, що йде наймит, розізлився. Біжить до річки. А весляр не поспішає з того берега до Марка. Марко волає:

— Швидше! Швидше!

— Тобі треба швидко? — каже весляр. — То бери весла.

Заліз Марко в човен і взяв весла. Приросли вони до його рук. Так і доживав свого віку веслярем. А наймит обвінчався з його донькою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

138 (7291). Про жадібного Марка. СУС 461. Записали Сіліна Ірина та Кононенко Діана 2009 року. Осадча Мотря Максимівна (1932). Дніпропетровська область, Синельниківський район, Варварівка