Українські народні казки

Про жадібного Марка

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Було двоє дітей у багача — син Марко і сліпа донька. Коли помер батько, Марко став хазяйнувать. Прагнув до багатства. Всіма силами прагнув розбагатіти, а сестрі поставив хижку та загадав закрити її. Носив їй сухарі та воду. Хотів брат, щоб померла сестра.

Приснився Маркові сон, ніби бог у гості до нього прийде. Зарізав Марко кабана, начинив ковбаси. Хотів богу догодити. Підходить до двору старець. Постукав. Дворові питають:

— Що ви хочете?

— Пустіть переночувати. Замерзаю.

Марко каже:

— Гоніть того старця. Позорить буде. Я бога жду!

А кругом степ.

— Хоч у конюшню пустіть, — просить старець.

Слуга йому:

— Я пущу в хижку. Там сестра панова.

Нікого не було у тій хижці, крім Маркової сестри.

— Хто тут? — питає сестра.

— Я — старець. Впустіть, замерз.

— Заходь. Візьми сухариків, поїж.

Заснув старець, а жінці не спиться. Чує: підлетів Ангел. Говорить із старцем. А старець той і був бог. Бог питає:

— Що нового на світі?

— В багатого Марка народилась дочка. А серед темного лісу у вдови лісника народився син. Яким щастям його наградить?

Бог відповідає:

— Син вдови стане Марковим зятем. А ще що нового на світі?

— У багатого Марка є сліпа сестра. Чим вилікувати її?

Бог говорить:

— Ця сестра хай встане до схід сонця, перейде три межі. З кожної візьме роси й протре очі.

Слухає те сестра. Схопилась до сходу сонця, пішла лікувати очі. Перейшла через межі і стала видюща. Стало жаль брата. Пішла, розповіла братові, що бог у неї ночував і говорив з Ангелом. Марко скрикнув:

— Не допущу, щоб син вдови одружився з моєю донькою.

Послав Марко слуг у ліс, щоб вкрали дитину і викинули на мороз. А тим лісом тієї ночі їхали чумаки. Завірюха, холодно. Аж над дорогою в одному місці немає снігу. Тепло йде і квіти ростуть. Спинили валку. Лежить голеньке дитя. Живе.

— Це од бога, — кажуть чумаки, — бог нам буде помагать, як його візьмемо.

Нікому не віддавали дитя. Ростили і їм везло.

Марко послав до чумаків слуг. Дав гроші і наказав привезти хлопця. Привезли хлопця. Марко наказує в бочку закрити, пустити в річку. Хвиля прибила бочку до берега. Там стояв монастир. Монахи відкрили бочку, а звідти вийшов хлопець гарний. Забрали його. Стало їм везти.

Прочув Марко. Знов за золото викупив хлопця. Став він конюхом у Марка. Донька закохалась в конюха. Пише Марко записку змієві, щоб з’їв цього хлопця, і посилає конюха до змія. Дійшов наймит до річки, а там весляр. Жаліється наймитові:

— Приросли весла до моїх рук. Спитай у змія, коли я позбудуся їх.

Йде далі наймит. Зайшов у село. А в селі — ні краплі води. Почули люди, куди він прямує, просять:

— Спитай у змія, куди вода поділася?

Йде далі. Перед ним — велика річка. Лежить кит-риба замість мосту, їздять і ходять на той берег. Кит-риба питає у наймита:

— Куди йдеш?

— До змія.

— Спитай у змія, коли я у море попливу?

Дійшов наймит до змієвого палацу. А служниця говорить:

— Бережись змія. Я перетворю тебе на голку. Сама стану говорити з ним, а ти слухай.

Прилетів змій.

— Пошукай мені в голові, — просить служницю.

Стала розпитувати його вона:

— На річці є весляр. Весла до рук приросли. Коли він їх позбудеться?

А змій говорить:

— Як хтось буде бігти берегом і кричатиме: «Швидше! Швидше! Мені живо треба». Весляр простягне весла. Вони приростуть до рук тому хто візьме.

— В одному селі люди без води помирають, — говорить служниця.

А змій сміється:

— Я сам з гори накотив важкий камінь на струмок. Звільнять струмок і буде вода.

— Чи правда, що поперек річки кит-риба лежить? Чи попливе вона в море?

Змій відповідає:

— Як викине із себе дев’ять кораблів Маркових із золотом, то попливе.

Полетів змій. Знов став наймит людиною. Записку Маркову викинув. Як перейшов річку, сказав кит-рибі, щоб викинув дев’ять кораблів із себе. Взяв золота, пішов до села, що без води помирало. Поміг камінь зрушити і потекла вода.

Прийшов до весляра. Переправився, розказав йому, як весел позбутися. Йде до Марка. Марко як глянув, що йде наймит, розізлився. Біжить до річки. А весляр не поспішає з того берега до Марка. Марко волає:

— Швидше! Швидше!

— Тобі треба швидко? — каже весляр. — То бери весла.

Заліз Марко в човен і взяв весла. Приросли вони до його рук. Так і доживав свого віку веслярем. А наймит обвінчався з його донькою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Осадча Мотря Максимівна (1932 року народження), Дніпропетровська область, Синельниківський район, Варварівка
138 (7291). Про жадібного Марка. СУС 461. Записали Сіліна Ірина та Кононенко Діана 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.