Українські народні казки

Про жадібну бабу

Українська народна казка Полтавщини

Давно колись жили собі дід та баба. Одного разу пішов дід у ліс рубати дрова на зиму. Була спека і йому захотілося пити. Глянув туди, глянув сюди — ярочок недалечко, а в ньому джерельце з чистою, як сльоза, водою.

— От добре! Зараз нап’юся холодненької! — зрадів він.

Зачерпнув пригорщею води, випив — де тобі й втома поділася! Усе тіло заграло силою молодечою. Випростав дід згорблену спину та й перетворився на юнака. Прийшов додому та як гукне:

— Доброго вечора, стара! Я повернувся,

— Доброго вечора, мій старенький! Чи не стомився, рубаючи дрова? Ой, діду, що сталося? Ти так помолодшав, очам своїм не вірю!

Баба не могла отямитися від подиву.

— У ярку надибав я джерельце, напився з нього і враз став молодим, — усміхнувся дід і розповів усе як було.

Тут узяли бабу завидки, вона й каже:

— Може, й мені напитися тієї води? Розкажи, як найшвидше добратися до того джерельця?

Рано-вранці баба подалася в ліс. Ось уже і сутеніти почало, а баби нема та й нема.

— Що ж з нею трапилося? Невже заблудилася в лісі? — стурбувався дід і пішов шукати стареньку.

— Стара! Стара! Де ти? — гукав він, але ніхто не озивався.

Попрямував дід до джерельця з чистою водою. Чує — начебто дитина плаче.

— Оце тобі й на! Звідкіля у ярку взялася мала дитина?

Підійшов ближче, дивиться, аж то баба, Жадібна, вона перепилася джерельної води і перетворилася в мале дитинча. Узяв дід бабу на руки і, зітхнувши, поніс додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

224 (4930). Про жадібну бабу. СУС —. (цілу низку варіантів цього сюжету записано на Закарпатті: Рахівський р-н, Перечинський р-н та ін. Див. у відпов. книгах. Прим. упорядника.)
Оповідач: Рудь Лідія Семенівна, Миргород, Миргородський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.