Про жебраків
Українська народна казка Покуття
Оксана була сирота, лишилася без мами, з батьком. Вона дуже гарно співала. А її батько був жебрак, ходив просити і носив дочці хліба.
І сподобав її панський син. І сказав свому батькови, щоби він його з нею женив. А пан сказав:
— Не можу я цего зробити, бо її батько жебрак. Ніяк я цего не зроблю, — сказав пан.
А син відповів батькови:
— Мусите це зробити, бо я її собі сподобав. Не схотів пан. А син сказав:
— Таки я її мушу взяти, бо вона мені сподобалася. Я іншої не хочу. І пан погодився і пішов до жебрака сватати дочку. А жебрак сказав:
— Я не можу ся згодити дати дочку за панського сина, бо будуть випоминати, що ми жебраки. А як вони, молоді, хотять, то най ся побирають. Та тілько як буде отпуст, то щоби сей пан сів під одну липу просити, а я під другу. І маєм просити в людей, я і пан.
І вони так зробили. Коли вони просили, панови накидали більше грошей, а жебракови менше.
І таки поженилися вони і жиють у його батька, в пана. А Оксана не хотіла нічого слухати чоловікового батька. Ходила собі та співала. Тоді пан сказав:
— Жебрак жебраком. А тато Оксани каже:
— Ми оба жебраки. Ти під одною липою просив, а я під другою.