Українські народні казки

Про жебраків

Українська народна казка Покуття

Оксана була сирота, лишилася без мами, з батьком. Вона дуже гарно співала. А її батько був жебрак, ходив просити і носив дочці хліба.

І сподобав її панський син. І сказав свому батькови, щоби він його з нею женив. А пан сказав:

— Не можу я цего зробити, бо її батько жебрак. Ніяк я цего не зроблю, — сказав пан.

А син відповів батькови:

— Мусите це зробити, бо я її собі сподобав. Не схотів пан. А син сказав:

— Таки я її мушу взяти, бо вона мені сподобалася. Я іншої не хочу. І пан погодився і пішов до жебрака сватати дочку. А жебрак сказав:

— Я не можу ся згодити дати дочку за панського сина, бо будуть випоминати, що ми жебраки. А як вони, молоді, хотять, то най ся побирають. Та тілько як буде отпуст, то щоби сей пан сів під одну липу просити, а я під другу. І маєм просити в людей, я і пан.

І вони так зробили. Коли вони просили, панови накидали більше грошей, а жебракови менше.

І таки поженилися вони і жиють у його батька, в пана. А Оксана не хотіла нічого слухати чоловікового батька. Ходила собі та співала. Тоді пан сказав:

— Жебрак жебраком. А тато Оксани каже:

— Ми оба жебраки. Ти під одною липою просив, а я під другою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Олещина, Тлумацького району, Івано-Франківської області
16 липня 1992 року
Оповідач: Сагановська Тетяна Олексівна (1916)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.