Українські народні казки

Про зайчика і лисичку

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі зайчик. Він дуже любив стрибати по лісі, ловити метеликів та нюхати квіточки. А найбільше — спати під ялинкою. Та жила в тому лісі злюща-презлюща, клятуща-преклятуща, зубата-презубата лисиця, яка любила гусочок, качечок, курочок, а найбільше зайчиків.

От і надумала вона його з’їсти. Якось, коли він ліг спати під ялинкою, лисиця підкралась, але тільки хотіла зайчика схопити, як він прокинувся й почав тікати. Зайчик тікає, лисичка доганяє, зайчик тікає, лисичка доганяє. Аж раптом на їхньому шляху глибока-преглибока яма. Зайчик стриб та й перестрибнув ту яму. А лисиця як бігла, так і впала туди. Бачить, що не може вилізти, та й почала проситися.

— Ой зайчику, голубчику, визволи мене, а то й зогнию у цій ямі!

Пожалів зайчик лисицю, побіг до ведмедя по драбину. А ведмідь саме мед їв. Побачив зайчика та й питає:

— Чого тобі, вухатий?

— Ведмедику, дай, будь ласка, драбину, а то лисиця в яму впала і вибратись не може.

— Ото ви ганяєте, поки в ями не попадаєте! Гаразд, бери вже, тільки щоб приніс.

Взяв зайчик драбину і визволив лисицю. Вона зраділа, подякувала й сказала, що буде доброю і більш ніколи зайчика не ображатиме. Вдвох занесли вони драбину й стали жити-поживати в мирі та злагоді.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

112 (5185). Про зайчика і лисичку. СУС —. Записано 2008 року.
Оповідач: Мулько Анатолій Васильович (1967 року народження), село Конельська Попівка, Жашківський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.