Про зачаровану красуню
Українська народна казка Поділля
Жили собі дід і баба. Жили вони в бідноті, мали сяку-таку хатку, що дірка дірку покривала, та одежину латану-перелатану. Одного разу пішов дід в ліс і зустрів куницю, яка сиділа біля дерева і мало не плакала. Підійшов дід до неї та й пита:
— Чому ти така сумна, кунице?
Розповіла куниця йому своє горе. Тоді взяв дід її та й поніс додому. А куниця то була непроста,то була донька лісового царя, лісова красуня. За те, що вона не послухала батька, він сказав їй, що буде вона куницею до тих пір, поки засохла троянда, що росте у найбідніших людей, не розквітне.
Приніс дід куницю додому й каже до баби:
— Дивись, жінко, що я сьогодні приніс з лісу. Будемо жити тепер утрьох, буде до кого заговорити, кому пожалувати, якщо Бог своїх діток не дав.
Проходили дні за днями, місяці за місяцями, дуже звикли баба з дідом до куниці, а вона до них. І ось одного разу зайшов до них у хату молодий царевич переночувати. На ранок став він збиратись у дорогу та й побачив, що у діда є куниця, та така гарна, що він такої зроду не бачив.
— Дідусю, віддайте мені цю куницю.Навіщо вона вам, якщо навіть самим нема за що прохарчуватись?
— Ні, царевичу, її я не віддам.
— Я вам дам, чого забажаєте, тільки віддайте її мені.
— Не треба мені ні золота, ні хутра, ні палаців, лише живої води привези і забереш куницю.
— Добре, — каже царевич, — я привезу вам цієї води.
Приїхав царевич до себе додому, і все йому з думки не виходить та куниця. Розіслав він всіх своїх гінців шукати живу воду. День немає їх, два немає, на третій день прийшли, але нічого не знайшли. Вирішив тоді царевич сам йти шукати живу воду.
Йшов він, йшов та й зустрів бабусю, таку стареньку, що насилу на ногах стояла. Царевич аж злякався, але такі добрі очі були у цієї бабусі, що він не зміг пройти повз неї просто так.
— Бабусю, може вам допомогти чим?
— Спасибі, — каже бабуся, — хіба допоможеш мені тим, що поговориш зі мною, а то в наших краях уже ні одної живої душі немає, всіх змій переїв. Куди ж ти, добрий молодець, путь держиш?
— Іду, бабусю, шукати живої води. Чи не змогли б ви допомогти мені, чи не знаєте ви, де є жива вода?
— Знаю, синку, але чи зможеш ти її набрати? Біля тієї води сидить триголовий змій, який нікого туди не допускає.
— Дякую, бабусю. Я не зупинюсь ні перед ніяким змієм, навіть коли б у нього було 12 голів.
— Я тобі даю їжачка, він тобі покаже дорогу до цілющої води, але будь обережним з тим лютим змієм.
Йде царевич за їжачком і раптом бачить лежить гадюка і з черевця в неї сочиться кров.
— Будь добрий, допоможи мені, царевичу, приклади ось цей листочок до моєї ранки, я тобі ще у пригоді стану.
Допоміг царевич гадюці перев’язати ранку і пішов далі за їжачком. Іде, іде і раптом знову бачить щось сидить на дорозі, придивляється, а то орел сидить і тримається за крило. Побачив він царевича і каже:
— Будь добрий, царевичу, допоможи мені перев’язати крило, я тобі ще у пригоді стану.
Допоміг царевич і орлові. Коли йде і чує, що земля двигтить і ніби щось насовується на нього. Бачить летить змій триголовий. Зажурився молодець і став думати, чим йому оборонятись. Але тут на допомогу прилізла гадюка, якій він перев’язував ранку.
— Візьми ось цю воду, полий на змія, він і засне. Поки він буде спати, ти набереш цілющої води. Але тобі потрібно перебратися на інший берег річки до джерельця з живою водою.
Задумався царевич, як перейти через ту річку: немає ні човна, ні містка. Але тільки він подумав, як летить той самий орел, якому він перев’язав крило.
— Сідай на мене, я тебе перенесу через річку.
Набрав царевич живої води, подякував орлові і гадюці за допомогу і повернувся додому. Прийшов до діда з бабою і каже:
— Ось, дідусю, я приніс живої води. Давайте тепер мені свою куницю.
— Зачекай, синку, спочатку підемо поллєм цією водою ту засохлу троянду, що у мене в саду.
Тільки краплини води почали падати на землю, як троянда стала розцвітати. Коли вони вернулися до хати, куниці уже не було, а по хаті ходила дівчина, кращої за яку царевич не бачив у всьому світі. Він відразу покохав цю дівчину, забрав її до себе, стали вони жить-поживать і добра наживать.