Українські народні казки

Про злодія Івана і його нерозумну жінку

Українська народна казка Бойківщини

Був єден пан. Він був не місцевий житель, а прибув з іншого краю. І він сильно забагатів. Мав слуги. Слуги робили, а він командував ними.

Приїхав до того пана другий пан у гості. Погостилися вони, та й потому той пан почав показувати гостеви свою господарку. А той гість говорить:

— Ти дуже гарно жиєш. Всього багато маєш. Я вже дуже давно господарюю і в мене того нема…

А той говорить:

— тут такі люди, що межи ними можна добре жити. Приїжджай, — каже, — в сусіднє село. Це тут недалеко. Я тобі допоможу купити там поля, і ти так само заживеш, як і я.

Пішли вони в тото село, роздивилися і тому панови там сподобалося. І він переселився там жити. Почав скуповувати поле. І він почав потроху багатітиі не вистачило йому грошей, щоб закупляти в людей поле. А той пан мав слугу Івана. Написав він записку і сказав:

— Іване, я тебе десь пошлю.

— Куди? — запитав Іван.

— Понесеш цю записку до того пана, і той пан мені грошей позичить.

Пан дав йому ту записку, дав йому поїсти, випити. Та й Іван пішов.

Прийшов Іван до того пана і дав записку. Пан прочитав, пішов і вніс сундук. Відкрив пан той сундук, і побачив Іван, що там дуже багато грошей. Сотки і п’ятьдесятки, двадцятьп’ятки, десятки — все було поскладено пачками. Пан нарахував таку суму грошей, як було написано в тій записці, і дав Іванови. І написав і дав йому другу записку. А Іван як побачив скільки грошей, то йому волосся дротом піднялося. Подумав він: «Звідки люди можуть мати стільки грошей? У мене їх ніколи нема».

Подивився Іван, куди пан той сундук поніс, та й подумав: «Як би той сундук украсти?»

Цей пан теж угостив Івана, дав йому випити. І поніс Іван гроші до свого пана. І дав панови гроші і ту записку. Пан гроші перелічив, записку заховав та й питає Івана:

— Що ж ти, Іване, там бачив?

— Та, — каже Іван, — нічого я там не бачив, тільки бачив, що в пана багато грошей.

— Багато грошей, правда? — сказав пан.

— Ой, паночку, правда, свята правда, там дуже багато грошей.

Та й пан Іванови подякував, угостив Івана і сказав:

— Іване, можеш бути свобідний.

Прийшов він додому. А в него була дуже лиха жінка. Питає вона Івана:

— Де ти, Іване, був?

— Ну де був? У пана був.

— А що ти там робив?

— Та нічого, — каже, — не робив. Панови гроші приносив від того другого пана.

— А хоч тобі пан заплатив?

— Та ні, — каже, — угостив, тільки й всього.

— Іване, ти ходиш, панам гроші носиш. Пани тебе вгощають, а я дома голодна сиджу. Ніхто мене не вгощає. І ніхто мене нікуди не посилає. Не буде, Іване, більше такого. Не підеш ти більше нікуди. Будеш робити дома. Щоби ти мав свої гроші.

Іван сказав:

— Будуть і в нас колись гроші.

А сам думає, як би ті гроші в пана вкрасти. І спати не може, і їсти нічого не може, а все думає про ті гроші. Думає Іван: «Покликав би для того діла якогось товариша, але з того нич не буде. Товариш вип’є і кому-небудь і скаже, і нас поїмають. А сам я не зможу забрати гроші від пана».

І так день за днем проходить, Іван їсти не може нічого, спати не може, сильно схуд. Жінка каже:

— Іване, чорти би тебе забрали. Ти ходиш за іншими жонами, і як я тобі зготую їсти, ти не їдж. Не спиш, мене не поважаєш, бо ти інших жон любиш.

А Іван сказав жінці:

— Я нікуди не ходжу. Я би тобі, жінко, щось і сказав. Якщо би ти нікому не сказала.

— Та ні, Івасику, я нікому нічого не скажу. Де би я за тебе щось говорила? Я ж твоя жона. Хто ж тобі кращий приятель від мене?

А Іван каже:

— Добре, жінко. Ми підемо до пана гроші красти.

А вона сказала:

— А як нас той пан поїмає?

— Та, — каже, — ніт. Ми підемо вночі, він спати буде.

— Підемо, — сказала вона.

Іван пішов, купив декілька штук риб, і пішли вони до пана вночі гроші красти. Ідуть дорогою, Іван каже:

— Ти, жінко, почекай, щось мене живіт заболів.

Увидів Іван здоровенного сухого дуба, почепив на гілляку одну і пішов далі. І йдуть собі з жінкою.

Приходять до пана. А в пана кругом сад. Іван пов’язав по дві риби на нитку і понавішував на яблінках, на грушках. Прийшли до панового дому. Іван узяв ломика, відорвав желіпну решітку, заліз до пана в комору, забрав сундук з грішми, подав жінці. Та й виліз з відтам. Сундук розбив, гроші забрали в міх. А сундук десь там заховав. Та взяли мішок з грішми і пішли. Іван каже:

— Жінко, почекай трошки.

Жінка подумала, що за ними йде пан, і тихенько каже:

— Що таке, Іване?

— Жінко, не тільки ми крадемо. Бачиш, як риби грушки крадуть?

— Як ти, Іване, все знаєш, — жінка сказала. — Знаєш, де гроші стоять і де риби грушки крадуть.

Іван сказав:

— Треба все знати і до всього додивитися.

І пішли вони далі. Приходять до того сухого дуба. Іван каже:

— Дивися, жінко, яка потопа була, ніже ми були в пана. Така висока вода була, що єдна риба на дубі зачепилася.

І пішли вони далі. І недалеко було їм уже додому — а то було вже перед ранком — Іван боявся, щоб їх хто не зустрінув, та й повів жінці:

— Ходім, жінко, через отой хутір.

А на тому хуторі жив мельник. А в мельника був пес. І почав той пес на них гавкати. Жінка каже:

— Нам було туди не йти, бо пес гавкає. То нас дехто побачить.

А Іван сказав:

— Та то, жінко, не пес.

— А хто ж то? — позвідалася жінка.

— То той пан, що ми в нього гроші вкрали. Мельник був у млині, а пан приходив до його жінки. Мельник прийшов зо млина і поїмав пана коло жінки. І тепер мельник пана б’є, а пан йойкає, та як пес.

Прийшли вони додому. Жінка каже:

— Де гроші заховаєме?

— Та не журися, — каже Іван. — Я гроші заховаю в капусту, в гелетку.

А жінка каже:

— Вони в гелетці замокнуть.

— Гроші ніколи не замокнуть, жінко.

А Іван сховав гроші в інше місце. Та й потрошку бере собі кожен день, краде перед жінкою. Іде в корчму, межи хлопи, випиває. А жінка ходить і думає: «Де ж Іван дівся?»

Та й так день через день проходить. Іван коли в десять годин приходить з корчми, коли в одинадцять. А жінка каже:

— Іване, щоби тебе грім побив. Я з тобою ходила до пана гроші красти, а тепер ти іншим жінкам гроші розносиш. Я, Їване, того терпіти не буду. Я все людям розкажу, як ти робив.

Їван каже:

— Жінко, не будь дурна. Я ніде не був, я нікуди гроші не ношу.

А вона:

— А де ж ти був?

— Та я був у того пана, що-сьми гроші крали.

— А що ж ти там робив?

— Я нічого не робив. Там нас багато було. Бо в пана були збори. І пан сказав, що від нешнього дня кожний чоловік буде мати по дві жінки.

— Ой, Іване, так не буде! Шлях того пана трафить. Я до нього піду.

— Ну йди, розкажи йому, — каже Їван.

Їван був випивший, ляг та й спить. А жінка не витерпіла, пішла вночі до того пана. Приходить під вікно і гойкає:

— Пане, так не буде!

Декілька разів загойкала: «Пане, так не буде!». Пан пробудився, чує, хтось гойкає. Підійшов до вікна, увидів жінку і звідається:

— Що тобі, жінко, треба?

А жінка своє:

— Пане, так не буде!

Пан питає:

— Як, жінко?

— А так, — каже, — як ви з моїм чоловіком говорили. Щоби кожний чоловік мав по дві жони.

А пан каже:

— Ой, жінко, буде, — каже, — буде!

— Пане, якби так не було, я би вам щось повіла.

— А що би ти мені повіла?

— Пане, якби так не було, то я вам повім, хто ваші гроші вкрав.

А пан каже:

— Жінко, такого не буде, ніт, такого ніколи не буде. Тільки скажіть, хто мої гроші вкрав.

— Та ходіть сюди, пане, би ніхто не чув.

— Заходіть, жінко, в хату.

Іванова жінка зайшла в хату, пан дав їй дві чарки горівки.

— Ну кажіть, жінко, хто мої гроші вкрав.

— Мій чоловік ваші гроші вкрав.

Пан покликав до себе шанкерів, поїхали за Їваном. Ївана сковали, привезли до пана. І пан почав бити Ївана нагайкою.

— Злодію, віддай гроші!

— Я, пане, ваші гроші не крав, не бийте мене!

— А ось твоя жінка каже.

— А вона дурна, — Їван сказав.

— Я дурна, я дурна?! — жінка загойкала. — Ти сам дурний!

Пан каже:

— Жінко, розказуйте, як то було.

— Та, — каже, — пішли-сьми з Їваном і вкрали ваші гроші.

— А коли це, жінко, було?

— А тої ночі, як риби грушки крали.

А пан жінку нагайкою. А жінка закричала:

— Пане, не бийте ня, я вам правду повім!

— Но кажи, жінко.

— То було тоді, як була велика потопа.

Пан почав жінку ще більше бити.

— Що ти, жінко, плетеш?

Жінку почало дуже боліти.

— Панцю, не бийте мене, я вам зараз правду повім, коли то було. То було тої ночі, як ви ходили до мельнички, а мельник вас їмив та вас бив, а ви йойкали, та як пес.

Пан каже:

— Їване, забери ти свою жінку.

А Їван сказав:

— Мені такої жінки не треба. Робіть собі з нею, що хочете. Бо вона дурна.

Пан Ївана розкував, перепросив, а жінку добре вибив і сказав:

— Іди, жінко брехлива, куди хочеш!

І на тому кінчилося.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

5 (1695). Про злодія Івана і його нерозумну жінку. СУС 1381. 9 січня 1988 р. Бурядник Михайло Якович (1929). Львівська область, Турківський район, село Либохора