Про зозулю Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
У густому дрімучому лісі зозулька звила гніздо. В нього нанесла яєчок і вивела маленьких пташенят. їх було двоє: дівчинка і хлопчик. Маленьку зозульку звали Лада, а бешкетника — Якубком.
Зранку до ночі мати носила їм їстоньки, шукала черв’яків, учила літати, але в них ще не зовсім добре це виходить. Діти з кожним днем підростали на радість матері. Але трапилося горе...
У синім високім небі пролітав орел. Він побачив серед дерев гніздечко і вхопив одне пташеня, ним був Якубок.
Повернулася мама з полювання і побачила, що немає Якубка. Вона вся знервована полетіла його шукати. Зозуля літає і шукає свого синочка і по цей час чути:
— Якубку! Якубку! Якубку!.
Якщо прислухатися, як співає зараз зозуля, то це звучить так: «Ку-ку! Ку-ку! Ку-ку!».
Про зозулю Українська народна казка Чернігівщини
Кажуть, що в одному селі жила дівчина, яка називалася Зозуля. Не дурна була, а розумна, красива, тільки лінива здорово. Якось послала мати свою Зозулю брати льон під лісом. А вона не льон брала а вилізла на високого дуба, сіла собі на велику гульку і до хлопців:
— Ку-ку! Ку-ку!
А мати уже зварила їсти да й понесла дочці у поле, щоб їй ще й помогти. Підходить ближче і бачить, що її Зозуля сидить на дубі і до хлопців кує. А мати тоді каже:
— А кувала б ти, доню, доки світу і сонця!
І тут сталося диво. Од материного прокльону у Зозулі почали рости крила. Заплакала вона, знялася і полетіла. Але і птицею Зозуля осталась лінивою: гнізда не в’є, на яйцях не сидить, дітей не годує. Тільки літає лісами і борами, людям роки рахує, сміється з тих, хто скоро вмре. А дівчатам каже, коли вони заміж підуть.
А ще старі люди кажуть, що коли зозуля плакала, як її рідна мати прокляла, то сльози упали на землю. Від тих сліз виросли невеличкі зелені паросточки, які стали називаться зозулиними сльозами.