Про золоту рибку
Українська народна казка Буковини

Пішов дід до моря ловити рибу. Ловив, ловив, нічого не зловив, тілко одну рибку золоту. Рибка каже:

— Діду, пусти мене. Що схочеш, то будеш мати. Лиш прийди і скажи: «Рибко да рибко!» Я прийду і дам тобі, що ти хочеш.

Пустив її дід. А на другий день прийшов до моря і каже:

— Рибко да рибко! Припливла рибка та й питає:

— Чо’ ти хочеш, діду?

— Я хочу, щоб ми з бабою добре жили і все, що треба, мали.

— Добре, діду, будеш мати.

І попливла рибка. А дід пішов додому. Приходи, а там уже все є їсти й пити. Вже добре жиють дід з бабою. А баба каже до діда:

— Дурачина ти, простофіля. Іди скажи рибці, щоб ми будинок добрий мали.

Пішов дід до моря.

— Рибко да рибко! Рибко да рибко! Припливла рибка.

— Чого ти, діду, хочеш?

— Хоче моя баба, щоб у нас був будинок добрий.

— Добре, будеш мати.

Прийшов дід додому — є будинок добрий. А баба каже:

— Іди й кажи рибці, щоб нам люди кланялися. Щоб ми були старші над людьми і в кареті їхали.

Прийшов дід до моря та й кличе:

— Рибко да рибко! Рибко да рибко! Припливла рибка.

— Чого ти, діду, хочеш?

— Хоче моя баба, щоб ми в кареті їхали і щоб нам люди кланялися. Щоб ми були старші над людьми.

— Добре, будете їхати в кареті і будуть вам люди кланятися. Будете старші над людьми, — сказала рибка і попливла від діда.

Приходи дід від моря, а баба вже в кареті сидить. Їдуть вони в кареті, а всі люди їм кланяються. А баба й каже до діда:

— Хочу бути царицею. Пішов дід до моря та й кличе:

— Рибко да рибко! Рибко да рибко!

Довго не приходила рибка. Ждав дід, ждав — нема рибки. Знов кричить дід: «Рибко да рибко!». Припливла рибка.

— Чого ти хочеш, діду?

— Хоче моя баба, щоб вона була царицею, а я — царем. І щоб весь світ нам поклонявся.

— Іди, діду, додому і будеш таким, як був.

Махнула рибка хвостиком і попливла. А дід пішов додому. Приходи, а там, як перше було. Хатина на курячих лабах і його баба під хатиною сидить. Та й на цім скінчилося.

Про золоту рибку
Українська народна казка Гуцульщини

Був собі дідо та й баба. Такі були бідні, що не мали нічого. А баба каже:

— Пішов би ти, чоловіче, до ріки та наловив рибки. Та би мали що їсти. А дідо пішов до ріки та й імив золоту рибку. А рибка каже: — Пусти мене на волю, і що тобі буде треба, я тобі зроблю. І пустив дідо рибку на волю. Приходить він додому та й каже бабі:

— Я зловив був золоту рибку, а золота рибка просилася, та й я її пустив. Вона казала, що все нам зробить, що нам треба буде.

Баба каже:

— Пішов би ти ще до ріки. Та як ще, може, імеш ту рибку, та й скажи, щоби рибка тобі щось дала.

Він прийшов до ріки, покликав, а золота рибка припливла та й каже:

— Що ти хочеш, чоловіче? А він каже:

— В мене нічого нема, лиш маленька хатка та й корито. Я би хотів нову хату мати та й би мав що їсти.

Так сказав дідо. А рибка сказала:

— Йди додому, та й то все буде.

Він прийшов додому, а на місці тої старої хатки нова хата стоїть, а в хаті є їсти все, що треба. А баба каже:

— Ну й що ти таке рибці сказав?! Було казати, щоб не таку хату дала, але палац, такий, як у царя. Іди кажи рибці, най мені такий палац дасть.

Він пішов до річки, покликав, припливла рибка. А дідо каже:

— Моя стара хоче не таку хату, але палац. Рибка сказала:

— Іди додому, все буде.

Він приходить додому, а то вже є палац. Та й слуг багато. Та й баба вже така дворянка. Та й каже йому баба:

— Іди скажи тій рибці, що я не хочу бути дворянкою. Я хочу бути царицею.

Пішов дідо, покликав рибку. Припливла рибка та й питає:

— Що ти хочеш, чоловіче?

— Моя стара не хоче бути дворянкою, але хоче бути царицею. А рибка каже:

— Іди додому, все буде.

Він пішов додому, подивився, а то нічого вже нема, лиш маленька хатка та й корито. Та й баба стоїть дрантива.

Про золоту рибку
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі дід та баба й жили дуже бідно. Пішов от якось дід на річку, щоб рибки впіймати. Кинув сітку раз — пуста, другий раз — пуста, а на третій витяг рибку, не простую, а золотую. Та каже людським голосом:

— Відпусти мене, дідусю, що хочеш для тебе зроблю.

Пішов дід додому та й хвалиться:

— Впіймав я сьогодні в сітку золотую рибку. А вона казала, що бажання виконає. Та не треба мені нічого. Я її пожалів та й випустив.

— Та нащо ти її пустив? Лучче б корито попросив.

Зажурився дід, пішов до річки і гукає:

— Рибко, золотая рибко! Розказав я про тебе бабі, а вона сказала, щоб корито у тебе попросив.

— Іди додому, діду. Буде тобі корито.

Пішов дід радісний додому, а баба й каже:

— Нащо мені твоє корито. Йди хату попроси.

Пішов дід знову до річки. Розказав усе рибці. А та йому:

— Йди, діду, додому. Буде тобі хата.

Пішов дід додому, а клятій бабі знову невгодно.

— Хочу бути дворянкою, — каже.

Рибка і цю просьбу виконала. От запряг дід коней та й їдуть вони з бабою на ярмарок. Везе він її, коли тут їде король з королевою. Проїхали, а після них пиляка. Баба чхнула, ударила діда і каже:

— Надоїло мені бути дворянкою, хочу бути царицею.

Пішов дід знову до рибки, а та йому:

— Іди додому, старенький. Ісполню і це желання.

Повертається додому, а бабі знову невгодно.

— Хочу бути царицею і на суші і на воді.

Пішов дід знову до рибки. Вислухала вона його й попливла, та нічого й не сказала. Постояв дід, постояв та й собі пішов додому. Приходить. Дивиться, а баба сидить біля розбитого корита.

Вам казка, а мені бубликів в’язка. От і казочці кінець, а хто слухав —молодець.