Про казака

Українська народна казка Чернігівщини

То було давно, коли Україна вважалася вільною козацькою державою. В одного полковника татари викрали дочку. Яна була вельми красива. Полковник просить одного козака найти її і вернути додому. За те обіщав видати до нього свою дочку і віддати половину багатства. Козак согласився і відправився у дорогу.

Довго йшов чи недовго, аж застала ніч. Зупинився он на ніч в одного старого одинокого козака. За вечерею розкавін він про своє заданіє. Уранці, коли козак собірався у дорогу, старий дав йому саблю і гаманець з золотою монетою та й сказав:

— Сабля тая чарівная. Коли перед тобою появляться вороги, ти достань її, махни і всі попадають. Гаманець також чарівний. Коли його відкрити і взяти з нього монету, дак там появляться дві. Візьмеш дві, а появляться чотири.

Під кінець він розказав козакові, що дочка полковника знаходиться в палаці Кримського хана. А також звелів нікому не розказувати про чарівну саблю і гаманець.

Козак пробирається у Крим і знаходить палац. Підкуповує варту, пробирається в палац і находить дочку полковника. Козак розказує їй про свою місію і зачарований її красою розказує про чарівну саблю і гаманець. На той час дівчина вже була дружиною хана і розказала все чоловікові.

Коли стомлений козак заснув, слуги хана його зв’язали, а саблю і гаманець забрав хан собі. Скоро він став найбагатшим і наймогутнішим. А козака продали в Туреччину в рабство. Посадили його на турецькі галери веслувальником. Життя стало важке, думав козак, що пропаде.

Аж один раз галера перепливала Дніпро. Козак утік з неволі. Він знову приходить до старого козака і розповідає про свої пригоди. Уранці старий дає йому два чарівні горіхи і каже:

— Як доберешся в Крим, з’їси один горіх, а коли проберешся в палац — з’їси другий.

Добравшись до Криму козак з’їв один горіх і став старим дідом. Добравшись до палацу, він з’їв другий горіх і став вельми красивим конем. Хан побачив красивого коня і наказав своїм слугам впіймати. Слуги коня привели на стайню. Жінка хана стала вимагати, щоб коня убили. А у неї була служанка-українка. Вона підслухала ту бесіду, пішла в стайню і розказала все коню. А він сказав людським голосом:

— Ти не плач, коли мене уб’ють, а візьми моєї шерсті, закопай під палацом.

Дівка так і зробила. Уранці на тому місці виросла яблуня з красивими плодами. Побачила те жінка хана та й просить, щоб яблуньку зрубали. А служанка те почула, прийшла до дерева і плаче. А яблунька каже до неї:

— Коли мене зрубають, ти візьми тріску, кинь у ставок, де купається жінка хана.

І в ставку з’явився чарівний селег. Коли хан з жінкою прийшли до ставка, то вони його побачили. Коли хан роздівся, то поклав чарівну саблю, з якою він ніколи не розлучався, і почав ловити селега. А той вилетів, сів на одежу і став козаком. Взяв саблю, махнув нею і хан з жінкою стали мертві. А тоді переодягнувся в ханські шати, взяв дівчину-служниця і подався на Україну.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

17 (6063). Про казака. СУС —. Записано 2008 року. Мозковий Микола Васильович (1951). Чернігівська область, Щорський район, Смяч