Українські народні казки

Про калинову сопілку

Українська народна казка Полтавщини

В одному селі жили собі дід і баба. В кожного з них була дочка.

Одного разу послали їх старі в ліс по ягоди. Дідова дочка була працьовитою, швидко ягоди зібрала. А бабина дочка збирає, собі до рота складає. Прийшов час додому вертатися. Дідова дочка й говорить:

— Ходімо додому, а по дорозі поділимося.

Ідуть вони, ідуть, а сонечко високо стоїть, припікає. От бабина дочка й каже:

— Ляжмо, сестрице, та відпочиньмо.

Дідова дочка цілий день трудилася, тому швидко заснула. А бабина дочка взяла ножа та й убила її. Викопала яму, поховала, а сама пішла. Приходить додому та й хвастається:

— Подивіться, скільки я суниць назбирала.

А дід і питає:

— А де моя дочка?

— Десь іде ззаду. Нічого не назбирала, то й соромно додому йти.

А тим часом ішли шляхом косарі. Стали відпочити. Дивляться — могилка, а на ній калина цвіте. Один із косарів гарно грав, тому вирізав собі сопілку. Став грати, а сопілка говорить людським голосом:

Ой, помалу-малу, наймитоньку, грай,
Та не врази мого серденька вкрай.
Мене сестра з світу згубила,
У серце гострий ніж устромила!

Здивувалися всі, що сопілка людським голосом заговорила. Прийшли вони в те село, де жили дід з бабою, та й попросилися у них на ніч. Зайшли наймити до хати, а один сів на лаві та й почав грати. Сопілка й затужила:

Ой, помалу-малу, наймитоньку, грай,
Та не врази мого серденька вкрай.
Мене сестра з світу згубила,
У серце гострий ніж устромила!

А дід почув те та й говорить:

— Що воно у вас за сопілка, що так говорить? Дайте і я заграю!

Узяв сопілку, а вона промовляє:

Ой, помалу-малу, татусеньку, грай,
Та не врази мого серденька вкрай.
Мене сестра з світу згубила,
У серце гострий ніж устромила!

Баба поралася біля печі, почула та й собі сопілку до губ притулила. А сопілка й заспівала:

Ой, помалу-малу, матусенько, грай,
Та не врази мого серденька вкрай.
Мене сестра з світу згубила,
У серце гострий ніж устромила!

А бабина дочка сиділа у куточку на печі. Вона злякалася, що сопілка розкаже правду. А дід дав їй сопілку і наказав:

— Ану, заграй!

Взяла бабина дочка та й заграла. А та їй відповідає:

Ой, помалу-малу, сестрице, грай,
Та не врази мого серденька вкрай.
Мене сестра з світу згубила,
У серце гострий ніж устромила!

Тоді всі і дізналися правду. По дідовій дочці панахиду справили, а бабину дочку з собаками вигнали.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

13 (4785). Про калинову сопілку. СУС 780. Записано 2008 року. Убийвовк Віра Іванівна (1927). Полтавська область, Решетилівський район, Глибока Балка