Українські народні казки

Про капітана і його жону

Українська народна казка Закарпаття

Служив хлопець у армії капітаном. А за жінку собі взяв полковникову доньку. І помаленьку вони, рік за роком, проживали. Файно було. Айбо капітанова жінка полюбила й інших хлопців, май молодих. А йому докучають, йому говорять:

— Твоя жінка любить інших, так, так.

Не може він погрозити, бо то полковникова донька. А він лиш капітан. І звільнився він з армії, і пішов у монахи.

А ті хлопці, котрі з жінкою обнімалися й ціловалися, почали насміхатися над нею. Що недобре зробила. А вона не вірить:

— Нє, ми ще будемо жити, ми будемо далі з ним.

А як він пішов у монахи, то ніщо не могло вже вернутися. Ті хлопці кажуть:

— А ми можемо далі жити з вами.

— Нє, я піду до нього, — вирішила жінка.

І пішла вона. А там був такий мосток. Під той мосток водиця текла. Жінка скочила в тото й намочила все плаття. Та прийшла під його хату й постукала. Він відкрив. Ага, то вона. Впущає її, зайшла вона.

— Що треба?

А жінка мокра геть, така бідненька. Привиталася, бере його ціловати, бере його обіймати.

— Золотий мій чоловічку! Вже ніколи такого не буде, тільки вернися до мене. Не буде!

— Ну то, — відповідає, — пообіймаймося. Як буде, так буде.

І він уже не знав, що робить. Гарячка підійшла. І він уже з нею. Айбо вертатися до неї не може. І монахом вже не може бути. Що робити?!

І він узяв ніж і покінчив своє життя. І життя його скінчилося, а вона поїхала додому та зосталася вдовою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
11 вересня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.