Українські народні казки

Про ковганку

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили три брати Кіндрати. Поїхали в поле орати, та забули ковганку взяти. Послали найменшого брата додому ковганку взяти. А він каже:

— А як я забуду по що йду?

А брати йому:

— А ти йди і кажи: ковганка, ковганка!

Іде він собі та й бурмотить. Назустріч ідуть молоді (наречений та наречена). Забув найменший брат назву «ковганка», а почав говорити:

— Поганка, поганка.

Молодий подумав, що цей негідник на його наречену так говорить, та й побив його.

Вернувся він до братів та й плаче.

— Чому ти плачеш? — питають брати.

Він і розповів, що їхали молоді, а він замість «ковганка» сказав «поганка». От його і побили. Брати кажуть:

— От дурний ти, дурний! Ти б у скоки та в боки, та навприсядки. От і дали б тобі чарку горілки.

— Ну-ну! Я так і буду робити!

Пішов він знову по ковганку. А назустріч йому похорон. Люди тужать. А він у скоки та в боки, та навприсядки витанцьовує. Родичі померлого і побили його.

Знову повернувся він до братів і розказав про свої танці на похороні. А брати кажуть:

— Дурний ти, дурний. Ти б став тужити та приказувати і дали б тобі чарку горілки!

— Ну-ну! Я так і буду робити.

Іде він, іде. Дійшов до болота, із якого чоловік намагався витягти воза, запряженого кобилою худою та старою.

Зупинився, згадав пораду братів і став тужити та приказувати. Дядько і так був злий, що не може витягти воза, а тут ще й він виє над душею. Він його і побив.

Знову повернувся він до братів із плачем. Розказав, як тужив над дядьком, який не міг витягти кобилу з возом із багнюки. Так старався тужити, а дядько його побив. А брати кажуть:

— Дурний ти, дурний. Ти б узяв сокиру, та вирубав дубинку і врятував би дядькові кобилу.

Пішов знову він по ковганку. Іде та іде коли бачить: дядько лиманить кабана. Він підійшов, згадав пораду братів. Дядько взяв відра і пішов до річки по воду, а він тим часом взяв сокиру, вирубав дрючка і почав бити кабана. Вернувся дядько, глядь, а той поодбивав кабану все сало. І побив дядько його.

Вернувся він знову до братів з плачем. Розповів їм усе. А вони йому:

— Дурний ти, дурний! Ти б підійшов та сказав: «Добрий день! Боже поможи, та на тарілочку положи, та з дітками, та жінкою поживи». От би він тобі і дав кусок сала.

— Ну-ну! Я так і буду робити, — відповів брат.

Іде він далі. Коли дивиться, старий дід нужду справляє за кущем.

Він йому низько вклонився і кричить:

— Добрий день! Боже поможи, та на тарілочку положи, та з дітками, та жінкою поживи!

А дід йому:

— Ах ти, собачий сину, так ти мене ще й нечистотами годуєш!

І побив його. Розсердився Кіндрат на братів, бо рішив, що сміються з нього та дурні поради дають, і більше до них не вертався.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Мунтян Анастасія Петрівна (1926 року народження), Дніпропетровська область, Покровський район, Шахтарське 219 (7464). Про ковганку. СУС 1696. Записав Смук Єгор 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.