Українські народні казки

Про козака Бурлиму

Українська народна казка Полтавщини

Жив собі козак Бурлима, та була в нього ряба кобила. От пішов він до Уляски позичать собі коляски.

— Нащо тобі коляска?

— Та повезу святить паску.

От запряг він рябу кобилу та й поїхав повз могилу. Не доїхав ще й до мосту, як не стало в кобили косту, коляска розтрусилась, паска розкришилась. Як почав він ту паску собирать, та й почав усіх родичів споминать. Згадав тих двох, що на припічку молотять горох, згадав тих п’ять, що під піччю в соломі сплять, згадав тещу та сваху, що наділили йому жінку-невдаху.

От пішов Бурлима до тещі в гості, поки зростуться в кобили кості, а теща зятя пригостила — дубовим прачем угостила.

— Оце тобі, зятю, за дочку плата — посеред спини синя лата.

Як почав зять від тещі тікать, та не попав, куди люди ходять, а попав, куди гуси лазять. Прибіг, приліз, насилу додому добрався, та й зараз для тещі з обідом прибрався. Наловив мух — напік пампух, наловив комашок — наварив галушок, солому січе — пироги пече, сіно смаже — пироги маже, говядину жаре і дубину паре. Все докупи складає і тешу в гості виглядає. Пішов зять тещу в гості звать:

— Ой, приходь же, тещінько, ой приходь же, матінко, на час, на годиноньку, в святую неділеньку.

— Ой, рада б я, зятю, піти, рада б і приїхати, так ні в чому піти, нічим і поїхати. Батько — на сходці, кобила — в толоці, дуга — у лісі, а хомут — у стрісі, чоботи — в шевця, спідниця — в кравця, чепчик — у швачки, а сорочка — в прачки.

— Ой, тещінько, ой, матінко, де хочеш, добудь, а до мене в гості прибудь!

Вирвала теща лопушину та зробила фартушину, нарвала лободи — натикала сюди й туди, хмелем підперезалась, та так гарно прибралась, що куди не окрутнеться, та так і осміхнеться.

Прийшла теща до зятя в гості та й зупинилась на помості. Посадив зять тещу до стіни очима, до дверей плечима, і заставив тещу, щоб мухи лічила, Налічила теща аж тисячу двісті, тепер треба тещі дать і попоїсти. Подав зять тещі першу страву — узяв за голову та пикою об лаву!

— Оце тепер, тещенько, хоч сядь та й плач, оце тобі споминки за отой дубовий прач!

Пішов зять у дубовий лісок на часок, нарвать зілля тещі від похмілля. А теща зятя не діждала, у вікно рака показала. Прибігла, прилізла, та й зразу на піч полізла

— Тікай, діду, з печі, я попарю спину й плечі.

А дід злазить не хоче, ще й на бабу буркоче:

— Добре тобі в зятя мед-вино пити, а мені ніяково на печі сидіти!

— Ой, цур йому, зятів медок дуже солодок, а зятеве пиво і в ноги вступило.

Була в баби сучка, а звали Кусючка, як сучка збрехне, то баба й здихне:

— Ой, лишенько, чи не зять іде?

Та двері засуває, вікна затуляє, проклятого зятя в хату не пускає.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

198 (7157). Про козака Бурлиму. СУС —. Записала Ішатенко Алла 2009 року.
Оповідач: Паливода Ганна Семенівна, Книшівка, Гадяцький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.