Про козу-дерезу
Українська народна казка про тварин
Був собі дід та баба, і у їх було дві дочки: одна Горпинка, а друга Кулинка. Накупив дід коз і загадав їх пасти старшій дочці. От Горпинка пасе коз да й пасе цілий день, а увечері напоїла да й гонить додому. А дід став на воротях у червоних чоботях да й питає коз:
— Кози мої милі, кози мої любі, чи пили ви, чи їли? А кози й одказують діду:
— Ні, дідусю, не пили ми нічого і не їли; тільки бігли через мосточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку.
Розсердився дід на свою старшу дочку та й прогнав її із своєї хати. На другий день посилає дід пасти коз свою другу дочку, Кулинку. Пасла вона коз цілий день, а увечері напоїла їх і погнала додому. Дід ізнов став на воротях у червоних чоботях да й питає коз своїх:
— Кози мої милі, кози мої любі, чи ви пили, чи ви їли?
— Ні, дідусю, не пили і не їли, тільки бігли через мосточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку.
Дід і цюю дочку прогнав од себе. На третій день посилає дід пасти коз свою бабу. Баба пасла коз цілий день і увечері напоїла їх да й жене додому. Дід став на воротях у червоних чоботях да й питає коз:
— Кози мої милі, кози мої любі, чи ви пили, чи ви їли?
— Ні, дідусю, не пили й не їли, тільки бігли через мосточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку.
Дід і бабу прогнав од себе. На другий день жене сам дід пасти кози. Пасе да й пасе, аж до самого вечора, а ввечері напоїв їх да й погнав додому. А сам забіг вперед, став на воротях у червоних чоботях да й питає коз:
— Кози мої милі, кози мої любі, чи ви пили, чи ви їли?
— Ні, дідусю, і не пили, і не їли; тільки як бігли через мосточок, ухватили кленовий листочок, бігли через гребельку, ухватили води капельку.
Розсердився дід і давай різать усіх коз, а одна коза якось і втекла у ліс. Біжить коза, не оглядується. Коли на дорозі стоїть хатка. А в тій хатці жив заєць, і його тоді не було дома. От коза убігла у хатку, залізла на піч да й сидить там. Коли прискакав до неї зайчик. Чує, аж там ворочається щось таке. От він і питає:
— Хто єсть у моїй хатці?
— Я, коза-дереза, півбока луплена, за три копи куплена; тупу, тупу ногами, сколю тебе рогами і ніжками затопчу, хвостиком замету.
Ізлякався заєць да й втік із хати, сів під дубом да й плаче. Іде коло його вовк і питає:
— Чого ти, зайчику, плачеш?
— В моїй хаті живе якийсь страшний звір, ніде мені тепер і жить.
— Не плач, зайчику, я пойду і вижену його. Пішов вовк до хати зайця і питає:
— Хто тут такий у заячій хаті?
Коза отвітила йому так само, як і зайцю.
Ізлякався вовк — дай, боже, ноги! Ізнов заєць сів під дубом да й плаче. Іде коло його лисичка.
— Чого ти, зайчику, плачеш? Зайчик розказав і лисичці своє горе.
— Не плач, зайчику, ось я пойду його зараз вижену.
Прийшла лисичка до зайчикової хати і каже:
— Хто, хто в заячій хаті?
Коза і їй так же отвітила. Лисичка злякалась та й утікла в ліс. Аж ось лізе рак.
— Чого це ти, зайчику, плачеш? Заєць і раку розказав.
— От же я вижену його!
Поліз рак у саму хату, зліз на піч та як ущипне козу за... Коза з переляку як упаде з печі да на піл, і дух випустила; а заєць з раком стали умісті жить да поживать да добра наживать.