Українські народні казки

Про коня, півня, собаку та кішку

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одного хазяїна був старий кінь. Такий вже старий, що не міг вже нічого робити. Не захотів хазяїн тримати старого коня. За що було його годувати? От і вирішив прогнати коня. Так і зробив.

Іде кінь собі дорогою, коли зустрічає пса, який ледве іде. Пес той вже дуже старий. Питає його кінь:

— Куди ти йдеш, песику?

— Поки був молодий, — відповідає пес, — служив, добре гавкав, охороняв домівку, то господар і тримав мене, годував. А тепер я старий став, нічого не можу робити, то він і вигнав мене. То я і йду, куди очі дивляться. А ти куди йдеш? — питає пес.

— Мене також, — відповідає кінь, — мій господар вигнав. Поки був молодий, здоровий, добре робив, орав, возив його, то він і тримав мене. А тепер я вже старий, робити не можу, то він і прогнав мене. Давай підемо разом.

Так і пішли собі кінь з псом дорогою, розповідаючи один одному про свою біду. Коли це зустрічають вони кішку, яка сиділа і дуже плакала. Вони зупинились, і кінь запитав:

— Що ж з тобою, кішечко?

— Така в мене біда велика. Доки була молода, гарна, ловила мишей, то всі мене любили в домі, шанували, добре годували. А тепер, коли я стала стара, негарна, вже й мишей не можу ловити, то мене і вигнали.

— Не журись, кішечко, — каже кінь, — в нас таке ж саме нещастя. Підемо з нами, разом легше буде.

Ідуть вони тепер разом далі. Дуже змучилися, вже і їсти хочуть. Аж раптом біля лісу зустріли півня, який гордо йшов їм назустріч. Зупинив його кінь і розпитав, чого він так далеко зайшов від села. А півень відповів:

— Та біда в мене велика. Доки був молодий, веселий, бігав по дворі, жартував з курочками, рано будив господарів, то і тримали мене в дворі. А тепер став старий, нічого не можу робити, навіть курочки не дивились на мене, тікали, то господар і прогнав мене. То хоч ви не залишайте мене одного, візьміть з собою.

Пішли вони всі четверо далі. Якраз ніч застала їх в лісі. Почали звірі шукати, де б можна переночувати. І раптом побачили вогник. Зраділи. На цей вогник і пішли. Перед хатиною зупинилися. Заглянули в вікно, всі так і повідскакували злякані від вікна. Вони побачили, що в хаті за столом ділили свою здобич страшні ненажерливі розбійники. Вони там щось кричали, сміялися, потім вечеряли і полягали спати. Ранесенько вони побігли в ліс.

Кінь зі своїми приятелями почали думати, що їм зробити, щоб прогнати цих страшних розбійників з хатини, бо скоро зима, а їм нема де жити. Вдень були вони в хатині, і розбійники не приходили. Видно, що з’являються тут лише вночі.

Вночі, коли мали прийти розбійники ночувати, кінь порозставляв своїх приятелів по місцях: кіт ліг на піч, пес біля порога, півень над дверима; а сам кінь ліг під деревом на подвір’ї.

Десь опівночі зчинився шум, крик. То поверталися страшні розбійники. Найстарший з них посилає одного, щоб той засвітив свічку. Зайшов він до хати. Лише простягнув руку, аби взяти сірник з комина, а кішка лап за руку, до крові подряпала. Розбійник з переляку закричав і почав тікати.

Тільки він за поріг, а пес кинувся на нього, сильно ноги покусав. Ледве живий вибіг на двір, а тут ще кінь копитами в плечі, в плечі. Тут півень як закукурікав, аж всі злодії перелякалися.

Прибіг він переляканий до розбійників:

— Ой, яке там страшне є! Більше туди не піду. Лише я простягнув руку за сірником, а мене щось ножами, ножами по руці. Я почав тікати, а він таки за мною і ще кавалок литки відрізав, надворі мене наздогнав і штиками в плечі, в плечі, а там якийсь ще кричав: «Давай його, давай, давай сюди!» Я ледве звідти живий втік.

Не хотів старший розбійник вірити цьому, але до хатини побоявся йти. На другу ніч старший злодій сам пішов до хатини, думав, що вже нікого немає. Але ледве ноги притягнув. Більше розбійники не приходили до тієї хатини, боялися.

Так кінь, пес, півень і кішка прогнали розбійників з хатини і залишилися жити в ній. Вона і понині стоїть там в лісі, де живуть кінь, пес, півень і кішка мирно, дружно і без сварок.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

290 (7428). Про коня, півня, собаку та кішку. СУС —. Записала Фоменко Галина 2009 року. Дідусь Фоменко Галини. Дніпропетровська область, Нікопольський район, Нікополь