Українські народні казки

Про котика і півника

Українська народна казка Полтавщини

Були собі, жили собі, горя не знали, хліб їдали двоє друзів. І були це котик та півник. Котик музикою славився, на скрипочці грав, а у півника, звісно ж, гарний голос був, то він підспівував.

Котик ходив на заробітки, щоб харчів добути, а півник вже в хаті порядкує, їсти варить, прибирає. То котик завжди півнику наказує, щоб нікого не пускав і сам не виходив, бо злого люду багато.

А поблизу й справді, лисонька жила, хитрюща та зла. Довідалася вона про те, що півник часто вдома сам залишається, та й надумала його обдурити, до себе заманити та й з’їсти.

От одного разу прийшла вона під віконце, як котик на заробітки пішов, та й просить:

— Ходи, до мене, півнику, у мене золота пшениця є, медяна водиця.

— То-ток, то-ток, не велів мені коток! — відповідає півник.

Побачила лисиця, що хитре діло у неї не вигорає, то й мусила піти додому ні з чим. Але вдома трохи подумала, ще трохи подумала та й уночі тихенько насипала пшениці на підвіконня та на доріжку, а сама зачаїлася під кущем.

От коли ранком котик пішов на заробітки, півник, переробивши домашню роботу, виглянув на вулицю і одразу ж побачив пшеницю. Ще раз озирнувся навкруги і, нікого не побачивши, вирішив трішки підживитися. Тільки-но він вийшов на подвір’я, ухопив одне чи двоє зернят, як звідки не візьметься лиска. Схопила його та й помчала до своєї хатини.

Як не кричав півник, як не просився у лиски, але ніхто його виручати не прибіг, бо котик був далеко, а лиска сама голодна була та ще й лисенят малих мала, тож мусила їх чимось годувати.

Так і пропав ні за цапову душу гарний співун, але неслух. Бо якби слухняним був, котикові поради слухав, то мабуть, ще й досі жив би, а так — пропав, на обід лисиці потрапив.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

219 (4925). Про котика і півника. СУС 61В. Записала Литка Ірина 2008 року. Литка Марія Луківна (1932). Полтавська область, Миргородський район, Миргород

Про котика і півника

Українська народна казка Кіровоградщини

Був собі котик і півник, та й побратались. От котикові треба іти по дрова, він і каже півникові:

— Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова. Та як прийде лисичка, то не озивайсь!

Пішов. Коли ж біжить лисичка.

— Півнику, братику, одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчиниш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму.

А півник каже:

— То-ток, то-ток, не велів коток! То-ток, то-ток, не велів коток!

От лисичка оконце видрала, борщик виїла і півника взяла. Несе його, а він кличе котика, співає:

Мій котику,

Мій братику!

Несе мене лиса

За кленові ліса,

За крутії гори,

За бистрії води...

От котик почув, прибіг, одняв півника і поніс додому та й каже знов:

— Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не одкликайся, бо тепер я піду дальше!

Пішов. А лисичка вже й біжить. Стук-стук у віконце:

— Півнику, братику, одчини! Як не одчиниш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!

А півник усе:

— То-ток, то-ток, не велів коток!

От вона оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:

Мій котику,

Мій братику!

Несе мене лиса

За кленові ліса,

За крутії гори,

За бистрії води...

Раз проспівав — не чує котик. Він вдруге голосніше — котик прибіг, одняв його і поніс додому та й каже:

— Тепер же я піду далеко-далеко, і хоч як уже будеш кричать — не почую. То вже мовчи, не озивайся до лисички!

Коли ж ізнов лисичка:

— Півнику, братику, — каже, — одчини! Півнику, братику, одчини! Як не одчиниш, оконце видеру, борщик виїм і тебе возьму!

А півник:

— То-ток, то-ток, не велів коток!

От лисичка оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає. Раз, вдруге, втретє... Котик не почув, а лисичка й понесла півника додому.

Увечері приходить котик додому — нема півника. Він зажуривсь, а далі зробив собі бандурку, узяв мішок і молоток і пішов до лисиччиної хатки. Став і заграв:

А в лиски-лиски новий двір,

Чотири дочки — на вибір,

П’ятий Пилипко,

Та й той мій!

Пилипко-липко, вийди на ринку — посмотри,

Як бубни бубнять, як сурми сурмлять — погляди!

А лисичка саме пекла палянички. От старша дочка лисиччина і каже:

— Мамо, піду я подивлюсь, хто се так гарно грає, й паляничку возьму.

А лисичка каже:

— Іди!

І дала їй паляничку. Дочка пішла, а котик її цок, та в лобок, та в мішок, та й знов став грать. От і друга дочка каже лисичці:

— Піду і я, мамо!

Лисичка каже:

— Іди, доню!

І їй дала паляничку, і ся пішла. А він і ту цок, та в лобок. А після і третя дочка, і четверта. А Пилипко ждав-ждав і каже:

— Піду я, мамо, зажену їх. Чого вони так забарились!

Пішов. А котик і його цок, та в лобок, та в мішок. А послі в хату до лисички і її убив. Та тоді дивиться, що півник уже без стегенця. Витяг борщик, достав стегенце, притулив до півника та й поніс його додому. От вони живуть і хліб жують, і постолом добро возять.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

304 (8208). Про котика і півника. СУС 61В. Записав Михайлов Вадим 2010 року. Доценко Анастасія Миколаївна (1947). Кіровоградська область, Долинський район, Долинська