Про курочку рябу
Українська народна казка Полтавщини
Було це давно-давно, ще за царя Хмеля, коли людей була жменя. Отоді в діда та баби була курочка ряба, яка весь час себе хвалила.
Одного разу знесла курочка яйце. І давай кричати про це:
— Куд-кудак! Знесла я яйце, як кулак!
Довго бігала, кричала і нічого не помічала. Чув це пес Сірко, який до яєць був ласий. Тишком яйце украв, з’їв та й мовчить про це.
Бідна курочка плакала всю ніч, а на ранок знов знесла яєчко. Тільки тепер вже мовчала.
Про курочку рябу
Українська народна казка Полтавщини
Жили собі дід і баба, була в них курочка ряба. Знесла курочка у погрібничку яєчко. Летіла сорока, заглянула у погрібничок, побачила яєчко і хвіст згубила. Полетіла та й сіла на дуба. От дуб і каже:
— Ой, сороко, яка ти була хвостата, а тепер безхвоста. Що з тобою трапилося?
— Я тобі,дубе, як розкажу, то ти все листя осиплеш.
— Та не осиплю, розказуй, — промовив дуб.
— То слухай. Жили дід і баба, була у них курочка ряба. Знесла курочка у погрібнику яєчко. Я летіла, заглянула і хвіст згубила. Дуб, як почув це, то й листя осипав.
Тож підходить до дуба віл круторогий, та й каже:
— Ой дубе, дубе, який ти був кучерявий, а тепер безлистий.
А дуб відповідає:
— Я тобі, воле, як розкажу, що зі мною сталося, то ти і роги позбиваєш. Жили дід і баба,була в них курочка ряба. Знесла вона яєчко у погрібнику. Летіла сорока, заглянула у погрібничок, побачила яєчко і хвіст згубила, а я листя осипав.
От віл як почув це розгнівався та з усієї сили вдарив лобом об дуба — роги й відпали. Пішов віл засмучений до річки водиці попити. Побачивши вола, річка його й питає:
— Що з тобою, воле, трапилося, був круторогий, а тепер зовсім без ріг?
Віл і каже:
— Я тобі як повідаю, що зі мною сталося, то ти й висохнеш. Жили собі дід і баба, була в них курочка ряба. Знесла курочка яєчко. Летіла сорока, заглянула у погрібничок, побачила яєчко і хвіст згубила, дуб листя осипав, а я роги позбивав.
Річка як почула це, то й висохла. А в цей час до води прийшла попова наймичка. Побачила, що в ній води немає, та й питає:
— Ой річко, річко, яка ти була повноводна, тепер зовсім суха.
— Я тобі, дівчино, як розкажу, що зі мною стало, то ти й відра поб’єш. От слухай. Жили собі дід і баба, була в них курочка ряба. Знесла курочка яєчко. Як летіла сорока, то заглянула у погрібничок, побачила там яєчко й хвіст згубила, дуб листя осипав, віл роги позбивав, а я висохла.
Зачувши це, наймичка відра й побила. Приходить додому, а матушка й питає:
— А де ти відра поділа, що води не принесла?
Наймичка, плачучи, й відповідає:
— Як розкажу, то ви й не таке зробите. Жили дід і баба, була у них курочка ряба. Знесла вона яєчко у погрібничку. Летіла сорока, заглянула у погрібничок, побачила яєчко і хвіст згубила, дуб листя осипав, віл роги позбивав, річка висохла, а я відра побила.
А це була неділя, попадя замісила діжу на хліб. То, як почула це, та й
давай тісто по всій хаті розкидати. Тут і піп нагодився, злякано подивився
на жінку та й мовить:
— Чи ти не здуріла, стара? Он що натворила...
А та плаче та й каже:
— Жили собі дід і баба, була в них курочка ряба. Знесла вона яєчко у погрібнику. Сорока летіла, заглянула у погрібничок, побачила яєчко і хвіст згубила, дуб листя осипав, віл роги позбивав, річка висохла, наймичка відра побила, а я тісто по хаті розкидала.
Піп, почувши це, побіг до церкви, повиганяв людей, а церкву закрив та й пішов до школи дітей вчити. А курочка й досі живе і на диво всім яйця несе...
От і казочці кінець, а хто слухав — молодець!