Українські народні казки

Про лемка

Українська народна казка Кіровоградщини

Жив собі та був собі лемко. Як уже там не жив, добре чи погано, бідно чи багато, але прийшла йому пора помирати. Привітав він смерть гідно, як і належиться чоловікові.

І потрапив лемко на той світ. Треба місце для себе шукати. А що не вважав себе дуже набожним, то вирішив, що йому місце в пеклі. Прийшов до пекельної канцелярії записуватися. А чорт-начальник питає його:

— До якого народу належишся?

— Лемко я, пане чорт, — відповідає.

Довго перекладав якісь папері чорт, а далі й каже:

— Немає такого народу. Може, до іншого якогось належиш?

— Та ні, паночку, лемко єм.

Знову порпався чорту у паперах, а далі скликав пекельний сейм. Довго бесідували, радилися нечисті і вирішили, що краще хай іде лемко в рай. Може, там є такий народ.

Пішов лемко в рай. Зайшов у райську канцелярію, питається в нього Святий Петро:

— Хто ти єси? Якого народу?

— Лемко єм, — відповідає той.

Став Святий Петро шукати в списках такого народу. Довго шукав, а тоді каже:

— Вийди і почекай хвилинку, допоки я про щось дізнаюся.

І вислав Петро запит на білий світ. До всіх правителів, чи немає на реєстрах у них такого народу, що називався би лемками.

Дуже скоро одержав відповідь. Виявилося, що ніде такого народу нема. І сказав Святий Петро:

— Чоловіче добрий, немає ніяких відомостей про твій нарід. Іди на білий світ і живи, допоки не визначиться, де є такий народ.

Пішов лемко і живе собі, бо ні на тому світі, ні на цьому ще не знайшли народ лемків. Саме тому вони так довго живуть.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

300 (8199). Про Лемка. СУС —. Записала Шепеленко Аліна 2010 року. Олісневич Теодозія Петрівна (1928). Кіровоградська область, Новгородківський район, Петрокорбівка

У степових селах проживає немало вихідців із Західної України. І до них часто приїжджають родичі із тих країв де жили і живуть їхні предки. Тому й трапляються в цій книзі казки, які походять із Західної України. (М. Зінчук).