Про липку і жадібну бабу
Українська народна казка Чернігівщини

Жив дід і баба. Вони були дуже бідні. Баба й каже діду:

— Пішов би ти у ліс та зрубав липку, щоб було чим топить.

Приходить дід у ліс замахнувся рубать липу, а вона каже йому людським голосом:

— Не рубай мене, діду. Я тобі в пригоді стану.

Дід постояв, подумав і пішов додому. Прийшов додому і розказав бабі. Вона почала його лаять. Дід одягнув шапку і знов пішов у ліс. Приходить до липки і каже, що баба просила, аби липка дала коняку з возом. Вона сказала, щоб ішов додому і не турбувався.

Прийшов додому, а там стоїть конячина і віз. Баба знов на діда насіла, щоб він пішов і попросив нову хату. Липка зробила нову хату. Знов баба просить щоб дала скотини.

Приходить дід додому, а там повен двір худоби і птиці. Знов стара каже, щоб ішов просить грошей. Приходить дід додому, а баба рахує гроші.

Та знов їй мало. Загнуздала діда, щоб ішов і просив, аби їх усі люди боялися. Прийшов дід додому, а там повно солдатів. А старій і цього мало. Знов просить у липки, щоб усі люди в селі стали їхніми рабами.

Дід пішов до липки, а вона пообіцяла виконати останню просьбу. Приходить дід додому, а там нічого немає. Тільки стара хата і баба коло неї. Так липка одплатила зажерливій бабі.