Українські народні казки

Про лисичку-сестричку і вовка

Українська народна казка про тварин

Була собі лисичка-сестричка і вовчик-братик. От лисичка один раз зимою захотіла їсти, а тут нічого. Вона біжить по дорозі та й дивиться, щоб чим-небудь поживиться. Коли — чоловік везе на базар мерзлу рибу. Лисичка і думає собі: «От добре, буде чим поживиться».

Скорійш наперед. Лягла на дорозі, хвіст одкинула і ноги протягла, так начебто вона зовсім здохла. Трохи згодом під’їжджає до лисиці чоловік із рибою і каже сам до себе: «Славна лисиця, та здохла! Ну, хоть шкуру з неї здеру да у Києві продам; от і гроші будуть».

Взяв він лисицю за хвіст да і кинув її на сани, іще й рогожою прикрив, а сам пішов до волів. От чоловік їде та й їде собі, а лисичка дірку в санях точить та точить, а проточивши дірку, давай викидать рибу із саней. Так лисиця викидала із саней усю рибу, а послі і сама вискочила із саней. Приїхав чоловік додому, дивиться — аж на санях ні риби, ні лисиці.

Зіскочивши із саней, лисичка давай збирать тую рибу, що викинула, да собі в нору носить. Послі, переносивши усю рибу, вона сіла коло нори да й їсть рибу. Дивиться — біжить вовк, такий голодний, що аж боки у його позападали.

— Здрастуй, сестричко! Що ти їси?

— Рибку їм.

— Дай і мені хоч одну!

— Еге, так же, якраз! Я ловила, а ти їстимеш?! — Дай хоч головку!

— І хвостика не дам. Налови собі та й їж на здоров’я.

— Да як же ти ловила? Научи і мене.

— Добре. Ходім на річку да знайдемо там ополонку, то ти сядь над ополонкою, хвіст всунь в ополонку, сиди та й говори: «Ловись, рибко, маленька й велика», — то вона і наловиться.

Вовк послухав лисички, побіг зараз на річку, найшов ополонку, втеребив в неї свого хвоста, сидить коло неї та й бормоче: «Ловись, рибка велика, та все велика!»

А лисиця бігає кругом ополонки та все приговорює: «Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!»

— Що ти, сестричко, кажеш?

— Та те ж, що і ти кажеш.

— Чи не пора уже витягать?

— Ні ще; я скажу, коли пора буде.

Бачить лисичка, що уже хвіст добре замерз, говорить вовку:

— Ну, тепер тягни, братику!

Вовк потягнув, аж ні — хвіст замерз. Лисиця тоді і каже вовку:

— Отже бачиш, який ти жадний. Казав: «Ловись велика та велика», — а тепер і не витягнеш. Подожди ж, я тобі приведу помочі.

Кричить:

— Ідіть на річку вовка бить: до льоду примерз.

Біжать на річку люди — хто із сокирою, а хто із вилами. Бачить вовк біду неминущую — рвонувся із всей сили, одорвав собі хвоста та без його пустився бігти куди очі бачать. А лисичка-сестричка кричить йому вслід:

— Вернись, вернись, братику, рибку забув! Ні, не такий уже дурний вовк, щоб послухати.

Походження та примітки

Про лисичку-сестричку і вовка. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 1, 2. Зап. В. Криницький у с. Гнідин Остерського пов. Чернігівської губ. Час запису не зазначений. — Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским, т. I, СПб., 1872; т. II, 1878., II, стор. 118—120. Паралелі: Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским, т. I, СПб., 1872; т. II, 1878., II, стор. 114—118; Дзвінок. Письмо ілюстроване для дітей і молоді, Львів, 1890—1913., 1890, ч. 1, стор. 3; Записки Наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1892—1937., 1899, т. XXIX, стор. 154; Етнографічний збірник. Видає Етнографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка, Львів, 1895—1916., т. IV, 1898, стор. 170; Українські народні казки, вибрані для дітей. Упорядкував Б. Грінченко, К., 1907., стор. 35—42; Молода Україна. Часопис для дітей старшого й меншого віку. К., 1908—1914., 1909, № 1, стор. 26—27; Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 123—124; Афанасьєв, стор. 3—11; Северные сказки. Сборник Н. Е. Ончукова, СПб., 1909., стор. 307—308; Сборник великорусских сказок архива Русского географического общества. Издал А. М. Смирнов, вып. 1, 2, Пг., 1917., стор. 475, 753—754; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 458—459; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 37—41. Казка відома у багатьох записах різного часу з різних місцевостей України — з Полтавщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 784, арк. 174; од. зб. 814. арк. 148, 160—161), Кіровоградщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6, од. зб. 614, арк. 11), Чернігівщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-2, од. зб. 278, арк. 389—390), Київщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 749, арк. 28), Запоріжжя (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 729, арк. 37), Донеччини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6, од. зб. 642, арк. 248—249; од. зб. 643, арк. 247), Херсонщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 833. арк. 42—43), Тернопільщини (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 28-3, од. зб. 353, арк. 10) та ін. Див. також: Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 14-4, од. зб. 2, арк. 180—181.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.