Були собі дід та баба. Пішли вони у поле жита жать. На полудень вони собі взяли глечичок молочка. Прийшли вони на поле. Баба і каже до діда:
— Де б оце глечичок з молочком поставити нам в спряту?
— Постав, стара, цеє молочко в кущик.
Баба послухала діда і поставила в кущик. От пішли вони жать. Жнуть та й жнуть. А лисичка прибігла та й випила молочко, та голови із глечика назад не вийме. Ходить лисичка, головою крутить та й каже:
— Ну, глечичок, пошутив та й буде ж уже, випусти мою головоньку! Буде ж тобі, голубчик, буде!
Не одстає глечик, хоч ти що хоч роби.
— Подожди ж, проклятий глечик! Не одстаєш, ну, так я тебе утоплю.
Побігла лисичка до річки глечика топить. Вбігла вона в річку, всунула голову в воду, — повен глечик і набрався води. Так глечик за собою в воду і лисицю потягнув.
Хто казав, той медок лизав, а хто слухав, той медок нюхав. Ось тобі казка, а мені бубликів в’язка.
ПРО ЛИСИЧКУ — Українська Народна Казка Про Тварин
Про лисичку Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Принесли дід і баба в поле глечик з молоком.
— Де ж це його поставити? — бідкається баба.
— Постав, стара, це молоко в кущик.
Баба послухала діда, поставила в кущик. От пішли вони жати. Жнуть та й жнуть. А лисичка прибігла та й випила молочко, але голови з глечика назад не вийме. Ходить вона, головою крутить та й каже:
— Ну, глечичок, пожартував та й випусти мою головку! Буде ж тобі, голубчику, буде.
Не одстає глечик, хоч що хоч роби.
— Підожди, проклятий глечику, я тебе втоплю.
Побігла вона в річку, всунула голову у воду і набрався повен глечик води.
Так глечик за собою в воду і лисицю потягнув.
Про лисичку Українська народна казка Чернігівщини
Жили дід і баба. Перед постом каже баба дідові:
— Ти знаєш, що скоро піст наступає?
— Знаю, — отвічає дід.
Баба йому й каже:
— Поїдеш у неділю на базар, візьмеш крупи і муки, продаси і купиш різної риби.
Запряг дід у неділю коня і поїхав на базар. Попродав те, що взяв і накупив риби майже мішок. Зібрався старий і поїхав додому. Проїжджає попід лісом, аж на дорозі лежить лисиця. Дід зупинився, підійшов до неї, а вона нежива. Він лисицю підняв, а вона й не ворушиться. Тоді він поклав її на сани і радіє, що буде бабі хороший комір, і баба буде рада. Їде собі та аж з радості співає. А лисичка запах риби почула, мішок тихенько прокусила і викидає рибку на ходу по дорозі. Викинула всю, а тоді сама зіскочила, а дід поїхав. Склала усю рибку в одну купу та почала їсти. Наїлася доволі, аж підходить вовк.
Що се ти, кумо-лисонько їси?
— Рибку.
— А де ти її набрала?
— Он бачиш озеро?
— Бачу.
— От і йди туди. Там є проруб, встроми у проруб свого хвоста і приказуй: ловись рибко, велика й маленька!
Пішов вовк, посидів трошки, а рибка не ловиться. Він прибігає до лисички і каже їй:
— Щось не ловиться рибка, лисичко!
А вона йому:
— Так треба було довго сидіти!
Він знов вернувся до озера, устромив хвоста в проруб і приказує:
— Ловись рибко, велика й маленька!
А лисичка доїла всю рибку, підійшла до річки та й дивиться на вовка. А мороз був великий і вода почала замерзати. От хитруха й каже:
— Сиди, скільки я тобі скажу, тоді й наловиш.
А коли вода замерзла і вовчий хвіст примерз, лисиця й каже:
— От тепер і витягуй рибу, вона вся твоя буде.
Він почав тягнути, а хвіст не відривається. Лисиця й каже:
— Зараз я покличу людей на допомогу.
— Не треба людей, ти сама допоможи.
— Я нічого не вдію, хвіст треба відрубувати сокирою.
А сама побігла до села і стала кричати:
— Люди добрі, ідіть вовка рятувати!
Люди почули про вовка і стали брати хто коромисло, хто вила і побігли на озеро. Вовк як побачив, що люди біжать його бити, то з усіх сил як рвонув, та так, що хвіст одірвався. А сірий так побіг, що за ним аж курява піднялася. А лисичка стояла і сміялася.
