Українські народні казки

Про лисичку

Українська народна казка про тварин

ПРО ЛИСИЧКУ — Українська Народна Казка Про Тварин
ПРО ЛИСИЧКУ — Українська Народна Казка Про Тварин

Були собі дід та баба. Пішли вони у поле жита жать. На полудень вони собі взяли глечичок молочка. Прийшли вони на поле. Баба і каже до діда:

— Де б оце глечичок з молочком поставити нам в спряту?

— Постав, стара, цеє молочко в кущик.

Баба послухала діда і поставила в кущик. От пішли вони жать. Жнуть та й жнуть. А лисичка прибігла та й випила молочко, та голови із глечика назад не вийме. Ходить лисичка, головою крутить та й каже:

— Ну, глечичок, пошутив та й буде ж уже, випусти мою головоньку! Буде ж тобі, голубчик, буде!

Не одстає глечик, хоч ти що хоч роби.

— Подожди ж, проклятий глечик! Не одстаєш, ну, так я тебе утоплю.

Побігла лисичка до річки глечика топить. Вбігла вона в річку, всунула голову в воду, — повен глечик і набрався води. Так глечик за собою в воду і лисицю потягнув.

Хто казав, той медок лизав, а хто слухав, той медок нюхав. Ось тобі казка, а мені бубликів в’язка.

Походження та примітки

Про лисичку. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 64. Зап. В. Криницький у с. Гнідин Остерського пов. Чернігівської губ. Час запису не зазначений. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные д. чл. П. П. Чубинским, т. I, СПб., 1872; т. II, 1878., II, стор. 113—114.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Художник ілюстрацій К. Шалварова

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

223 (6537). Про лисичку. СУС 68В. Записано 2009 року. Нечипоренко Валентина Іванівна (1939). Вінницька область, Козятинський район, Козятин

292 (7430). Про лисичку. СУС 68А. Записано Шторц О. А. 2009 року. Литовченко Олена Давидівна (1971). Дніпропетровська область, Нікопольський район, Орджонікідзе

Про лисичку

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Принесли дід і баба в поле глечик з молоком.

— Де ж це його поставити? — бідкається баба.

— Постав, стара, це молоко в кущик.

Баба послухала діда, поставила в кущик. От пішли вони жати. Жнуть та й жнуть. А лисичка прибігла та й випила молочко, але голови з глечика назад не вийме. Ходить вона, головою крутить та й каже:

— Ну, глечичок, пожартував та й випусти мою головку! Буде ж тобі, голубчику, буде.

Не одстає глечик, хоч що хоч роби.

— Підожди, проклятий глечику, я тебе втоплю.

Побігла вона в річку, всунула голову у воду і набрався повен глечик води.

Так глечик за собою в воду і лисицю потягнув.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

40 (5237). Про лисичку. СУС 68В. Записано 2008 року. Горобець Анна Олександрівна (1953). Черкаська область, Монастирищенський район, Шабастівка

Про лисичку

Українська народна казка Чернігівщини

Жили дід і баба. Перед постом каже баба дідові:

— Ти знаєш, що скоро піст наступає?

— Знаю, — отвічає дід.

Баба йому й каже:

— Поїдеш у неділю на базар, візьмеш крупи і муки, продаси і купиш різної риби.

Запряг дід у неділю коня і поїхав на базар. Попродав те, що взяв і накупив риби майже мішок. Зібрався старий і поїхав додому. Проїжджає попід лісом, аж на дорозі лежить лисиця. Дід зупинився, підійшов до неї, а вона нежива. Він лисицю підняв, а вона й не ворушиться. Тоді він поклав її на сани і радіє, що буде бабі хороший комір, і баба буде рада. Їде собі та аж з радості співає. А лисичка запах риби почула, мішок тихенько прокусила і викидає рибку на ходу по дорозі. Викинула всю, а тоді сама зіскочила, а дід поїхав. Склала усю рибку в одну купу та почала їсти. Наїлася доволі, аж підходить вовк.

Що се ти, кумо-лисонько їси?

— Рибку.

— А де ти її набрала?

— Он бачиш озеро?

— Бачу.

— От і йди туди. Там є проруб, встроми у проруб свого хвоста і приказуй: ловись рибко, велика й маленька!

Пішов вовк, посидів трошки, а рибка не ловиться. Він прибігає до лисички і каже їй:

— Щось не ловиться рибка, лисичко!

А вона йому:

— Так треба було довго сидіти!

Він знов вернувся до озера, устромив хвоста в проруб і приказує:

— Ловись рибко, велика й маленька!

А лисичка доїла всю рибку, підійшла до річки та й дивиться на вовка. А мороз був великий і вода почала замерзати. От хитруха й каже:

— Сиди, скільки я тобі скажу, тоді й наловиш.

А коли вода замерзла і вовчий хвіст примерз, лисиця й каже:

— От тепер і витягуй рибу, вона вся твоя буде.

Він почав тягнути, а хвіст не відривається. Лисиця й каже:

— Зараз я покличу людей на допомогу.

— Не треба людей, ти сама допоможи.

— Я нічого не вдію, хвіст треба відрубувати сокирою.

А сама побігла до села і стала кричати:

— Люди добрі, ідіть вовка рятувати!

Люди почули про вовка і стали брати хто коромисло, хто вила і побігли на озеро. Вовк як побачив, що люди біжать його бити, то з усіх сил як рвонув, та так, що хвіст одірвався. А сірий так побіг, що за ним аж курява піднялася. А лисичка стояла і сміялася.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

6 (4321). Про лисичку. СУС 1+2. Записала Гончар Аліна. Любімський Петро Іванович (1937). Чернігівська область, Городнянський район, Городня