Про лихого пана і ледачого Степана

Українська народна казка Поділля

В одному селі був пан злючий-презлючий. Мав він багато поля і вважав себе гарним господарем. Все-то він знає, все у нього родить і нікого розумнішого за нього немає.

Та одного року сталась прикрість. На початку літа, саме коли цвіли жита, раптово випав сніг. Диво та й годі. Дітворі смішно, радісно, з лапатого снігу серед літа сніжки ліплять та бавляться. А дорослих гіркі думи обсіли: «Що ж то воно з житом, пшеницею буде?»

А наш хитромудрий та зарозумілий пан довго не думав, наказав прив’язувати до мотузків по палиці з обох кінців та двом селянам-наймитам струшувати сніг з жита. Поле в пана величезне, там не двоє, а десь коло сотні наймитів упрівали, струшуючи сніг. За цілий день такої роботи заморились люди.

«Ото, — думають, — розумний пан. Треба і собі так зробити». Хто ще мав силу і охоту до такої роботи зробили так, як і пан на своєму полі.

А один ледачкуватий Степан полінився іти в поле. І просила його жінка і вмовляла, і поїдом їла. А він як віл уперся.

— Не піду, — каже, — бо й так наморився, і так останні чоботи промочив.

Жінка не спинялась:

— Що ж то воно буде? Дивись, усі люди, як пан поробили. А ми через твою лінь без хліба будемо.

Степан їй і каже:

— Якось воно буде. Не буде жита — гречаників напечем.

Так і не вигнала жінка Степана в поле. А той сніг не довго і лежав — сказано літо є літо. За день і розтав. Та на панському полі і у тих хазяїв, що струшували сніг, жито не вродило, бо пилок з нього струсили.

А у Степана, який не чіпав снігу, був непоганий урожай. Відтоді жінка йому не докоряла, а пишалася:

— Іч, жита нема у пана, а є у мого Степана.

Так-то воно в світі буває.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

133 (7843). Про лихого пана і ледачого Степана. СУС —. Записано 2010 року. Посна Марія Григорівна (1920). Хмельницька область, Летичівський район, Вербка