Українські народні казки

Про лихого царського сина

Українська народна казка Гуцульщини

Був у одній державі цар. Дуже добрий для народу він був. Народ його поважав і любив. І був у него оден син. Тільки оден. Доріс той син до вісімнадцять років. І сказав свому татови:

— Коли ви мені будете передавати своє царство? Щоби я вже керував державою.

— Ой синочку мій дорогий, тобі ще треба багато вчитися. Коли ти будеш мати всю науку та й практику, а я постарію, та й тоді покладу свою коруну на твою голову. Та й будеш тоді царювати.

Задумався син дуже. Думає він собі: «Дуже довго треба мені чекати, бо тато ще не старий». Думав, думав, що має робити, та й надумав тата вбити.

Одного разу каже він:

— Тату, ходім на озеро покататися на човні.

— Най буде, синку, підемо.

А перед тим син побіг до човна та й підсунув під човен два коли і прикріпив їх. Та й повернувся додому.

— А йдемо, тату.

— Ходім, — сказав цар. Та й пішли оба.

— Сідайте, тату, в човен.

Сів цар у човен, син теж. Пливуть до другого берега, вертаються знов до цего берега, де сідали. Син керує, тато сидить, сміється, радується. Відтак знов їдуть до того берега й вертають. Син виліз з човна, нараз бере за кінці ті два коли і тата вивертає з човна в воду. І кричить:

— Ґвавту! Люди, рятуйте, тато втопився!

А люди по краях озера купалися, учули ґвавт і прибігли до човна. Штрикли в воду за чоловіком. (Вони не знали, що то цар і царський син). Витягли потопленого чоловіка з води на берег, а він уже був неживий. Люди здоймили з него верхній одяг, подивилися на його ознаки — це тільки ознаки царя. Розпитуються в хлопця:

— Яким чином утопився цар? А. він каже:

— Я з ним катався. Це мій тато. Він нахилив голову над воду та й звернувся з човна і впав у воду. Поки я штрик рятувати, тато хльобнув води та й утопився.

Люди прив’язали човен моцно до берега, поставили вартових та взяли царя на руки й понесли. А синови сказали:

— За нами йди.

І просто до столиці пішли.

Як уздріли мертвого царя, почало плакати все міністерство. Та й спитали:

— Хто нашого царя втопив? Всі люди крикнули:

— Питайте його сина! Він усе знає. Беріть його і сами йдіть на озеро та обдивіться. Там наші люди стоять коло човна, чекають на вас.

І пішли всі. Витягли човен на берег, обдивилися на всі боки, а під човном було підроблено. І всі сказали, що син убив тата. Задля того він його втопив, щоби перебрав намість него царство.

Тоді міністри взяли хлопця в царський палац, аби зробити над ним суд. Одні казали убити його на тім місці, де він потопив тата. Другі казали кинути його в колодязь, а зверху замурувати, щоби він там умер від голоду й холоду. А треті казали нагнати його геть за моря, аби він притулку не мав ні в старого, ні в малого. Хто його вздрить, аби прогонив його геть від себе. І дати йому ім’я «циган». І від того часу цигани не мали притулку в людей.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
20 січня 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.