Українські народні казки

Про лихого царя і доброго принца

Українська народна казка Гуцульщини

Колись давно була війна. І один цар був на війні, і вбили його там. Лишилась цариця, молода, дуже файна, волос чорний. І мала вона хлопця, що було йому шість років. Прийшло вороже військо, сказали їй, би вона віддалася. То буде далі царицею, але вже з другим чоловіком. Вона сказала, що не піде ні за кого. А той жених сказав:

— Як не підеш, то я тобі заподію страшну смерть.

Сказав, що він її живу спалить на вогни. Хлопчик клякав на коліна і просив його, би маму не нищив. Але він не хотів того слухати і маму знищив, а сам став царем. А хлопець ріс.

Коли той хлопець виріс на великого, цей цар собі подумав: «Він виросте, збере військо і мене вб’є. І буде царем він, а не я».

А в другого царя за морем була файна дівка, золотоволоса принцеса. І хто туди їхав її сватати, то кожного вбили, не вернувся ніхто. І цей цар подумав собі, що добре було б, якби хлопець поїхав туди свататися. Там його вб’ють, а він, цар, буде далі правити державою. І каже хлопцеви:

— Тобі пора женитися. Їдь до того царя по золотоволосу принцесу.

Усідлав він білого коня, дав йому цар тайстру грошей і вирядив у дорогу.

Їде він і найшов по дорозі велику купу мурашок. І об’їхав їх, аби не розтолочив, і поїхав далі. Їде, дивиться, а лис тягне якусь птаху. І чує, як пташенята в гнізді цівкотять, бо дуже голодні. Бо лис маму забрав. Дав пташенятам їсти і поїхав далі.

Приїхав він до моря, а там два чоловіки ймили золоту рибку. І не годні поділитися. А принц каже:

— Продайте цю рибку мені, я вам файно заплачу.

І дав їм за ту рибку тайстру грошей. Вони були дуже задоволені. А коли дали йому рибку, він її кинув у море. І питав тих людей:

— То ваш човен чи державний? Чи ви би його не заміняли мені на коня?

А вони сказали, що то їх, і з охотою заміняли за коня. Сів він на той човен і поїхав на другий бік моря. Приїхав, дивиться, а на березі моря граються десять дівчат. Межи ними принцеса, але він не годен знати, котра з них принцеса, бо то всі однакі і всі однако вбрані. Тоді вийшла стара мама принцеси і каже:

— Чого ти хочеш, що ти тут шукаєш?

— Я хочу женитися. Мені треба принцеси. Вона каже:

— Аби ти завтра приніс мені з роси намисто, бо вона не може без того намиста віддаватися. А коли не принесеш, то не жиєш.

Уже не один через то намисто додому не вернувся.

А вночі приходять мурашки, ті, що він їх обійшов, і кажуть:

— Принце, вставай, ми тобі рядок * зрихтуємо.

І принесли йому то намисто з роси, і він поніс його принцесі. А мама принцеси сказала йому рано:

— Іди на дно моря і принеси перстень. Дівка не має перстеня, а без перстеня шлюб не може бути.

Пішов він другої ночі над море, а рибка золота, та, що він купив і життя їй дарував, припливла до берега і винесла йому перстень. І він відніс перстень принцесі. Вони дуже здивувалися, її батьки, що він так усе має. І сказав цар, тато принцеси:

— Принцеса завтра буде твоя, але принеси мені води живої й мертвої.

Коли він увечері ліг спати, прилетіли дві птахи й питають:

— Царевичу, що тобі зробити? А він сказав:

— Мені треба води живої й мертвої. Може, ви знаєте, де вона?

— Ми не знаємо, але шукатимемо. І принесли йому воду.

Рано він поніс ту воду до царя. А цар сказав:

— Весілля буде в тебе. їдемо разом на весілля.

І поїхали разом до його держави на весілля. Приїхали вони туди, а той цар як уздрів, що така файна княгиня, то сказав, що вона буде належати йому, а не цему принцови. А принца вбити.

Хлопця вбили, а княгиню * взяв собі той цар і не пускав її. Не давав навіть подивитися на неї. А коли принца ховали, вона просила, би й вона пішла подивитися на похорон. Пустили її, і вона вилляла на того мерця всю живу воду. І він ожив. А старий відобрав від неї воду і вилляв на себе. Але він не знав, що то мертва вода, думав, що то жива. І вилляв її на себе, і помер. А молоді поженилися, і принц став царем.

Походження та примітки

* Рядо́к — тут: низка (про намисто).

* Княги́ня — тут: наречена.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області
31 жовтня 1987 року
Оповідач: Стовп’юк Анна Лук’янівна (1903 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.