☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про ліниву жінку
Українська народна казка Гуцульщини

Були молоді, такі, що пібралися. Та й молода не хотіла прясти. А давно всі пряли. Каже чоловік до неї:

— Жінко, чого ти не прядеш? Та ж треба сорочки, треба верети якоїсь — усього треба. А вона каже:

— Нема на чім прясти. Нема мотовила, нема кожівки *. Веретена нема.

— Та я врубаю мотовило, — каже чоловік.

— Ти що, дурний? Ти хочеш умерти? Та той, хто мотовило рубає, той умирає.

А він каже до неї:

— Якби так було, то всі люди вже вивмирали б. Бо всі рубають мотовила та кожівки.

— А куди ти будеш іти рубати мотовило? — питає жінка.

Він каже їй, куди буде йти. У ліс, де гущавина. А вона побігла в ліс, у те місце, де він мав рубати, засіла за кущ та й дивиться. Іде він. А вона з-за куща каже:

— Хто мотовило втне, той умре.

Він то вислухав та й спудився. Та й вертається додому без мотовила та й без нічого. А жінка скорше оббігла другою стороною, щоби була борше дома. Та зустріла чоловіка та й каже до него:

— Чого ти, чоловіче, не врубав мотовила?

— Та таке й таке, — каже, — якась біда кричала, що хто мотовило втне, той умре.

— А я тобі казала, що таке буде.

Порозносювала жінка все, що було, і вже не має що вбрати. А в сестри весілля готується. Та й каже жінка до чоловіка:

— Треба йти на весілля, а я не маю в чім. А чоловік каже:

— Ти бери печи хліб, а я йду до міста. Може, щось куплю, би ти мала що вбрати на весілля.

Іде чоловік з міста і несе гуску соли. Бо давно клали гуску * соли, як ішли на весілля. Діти дивляться крізь вікно і кричать:

— Мамо, тато несе гуску! А вона каже від печі:

— Най буде вузька, я влізуся.

Та скинула з себе дранку, та й спалила в печі. Зайшов чоловік та й каже:

— Жінко, в чім ти тепер будеш іти? Я не купив нічого. Давай я тебе обгорну в околіт соломи та зав’яжу, та й возьму тебе на весілля. Лишу тебе десь там та піду до сестри. І сестра дасть щось убратися.

Приніс він її до сестри на весілля, поклав під стріху, а сам пішов до хати. Випив там трохи та й забув за жінку, що вона під хатою в околоті. А п’яні люди все виходять з хати та все змочують той околот соломи. Вона там добре намокла та й замерзла, та й у тім околоті кричить:

— Ко-ко-кожівка, верете-тено!

А п’яні виходять та й чують, що ця там так каже. Та приходять у хату й кажуть:

— Що то там в околоті кричить: «Ко-ко-кожівка, верете-тено»? А чоловік каже до сестри:

— Мой, я лишив там жінку. Вона не мала в що вбратися, а я обмотав її в околіт соломи та й забув під хатою.

Пішов чоловік, вніс той мокрий околіт з жінкою в хату, розмотав, висадив на піч, щоб нагрілася, перебрав. Та й відбулося то весілля. І жінка вже не казала більше: «Хто мотовило втне, той умре». Взялася до роботи.

* Кожі́вка — кужівка, кілок, на який намотують прядиво для прядіння.

* Гу́ска — тут: грудка.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області 11 лютого 1985 року Фединчук Марія Григорівна (1925 року народження)

Про ліниву жінку
Українська народна казка Закарпаття

Колись давно не було плаття. І жінки пряли, а одна не хотіла прясти, лінива була. А чоловік її питає: — Жоно, чому ти не прядеш?

Вна казала, що не має мотовила. І загнала його в ліс рубати мотовило.

Він пішов, а вона сперед нього пішла, вилізла на дерево й зачала кричати:

— Кому треба мотовила, той умре! І його жінка вмре!

Він пішов на друге місце рубати мотовило, а вона й туди пішла. І зачала кричати:

— Хто рубає мотовило, того жінка вмре!

Він далі пішов, на третє місце рубати. А вона й там пішла. І верещить:

— Кому треба мотовила, того жінка вмре!

Він побоявся. Як, має жінка вмирати через мотовило? Пішов дому. І вона прийшла дому. Вона його звідає:

— Де є мотовило?

— Но та я рубав, а хтось там гойкав, що хто рубає мотовило, того жінка вмре.

Не хотіла вона робити. Мала веретено та напряла всього пару метрів ниток. А він каже:

— Чому не прядеш?

— А нись Сава.

На другий день знов питає:

— Чому не прядеш?

— Нись Варвара.

І не напряла нич. Та й трохи ще пожила і померла. І не було шаття, щоби на ню дати. Як померла, то він тоти нитки з веретена на неї намотав, кілько йому стало. І приходять її хоронити. Прийшов священик та й каже:

— Та що то таке — без шаття? Чоловік відповідає:

— Не хотіла нич робити. Не пряла. То савила, то варварила, та не є шаття.

А піп кадить довкола її трупа та промовляє:

— Савила, варварила, на другий світ себе голу спровадила.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Тур’я Поляна, Перечинського району, Закарпатської області 31 березня 1991 року Малюк Юлія Юріївна (1920 року народження)

Про ліниву жінку
Українська народна казка Чернігівщини

В одному селі жив чоловік і жінка. Жінка лінива була, не хотіла прясти. А в селі треба одягнутися, і прожити якось.

Одного разу зайшов старець до хати. Вони обоє були вдома. Жінка в робочий день лежить на печі і відпочиває. То старець і питає:

— Що це ви заболіли чи чого лежите?

— Та ні, я нічого не роблю.

— Як це так — не роблю?

— А так не хочу, то й не роблю нічого.

— Так не можна.

Чоловік і каже, що ні шити вона не хоче, ні прясти. І він нічого сам не

зробить.

— Так, от, — каже старець, — коли я прийду вдруге, вона буде все робити.

І пішов. Наступного разу заходить, а жінка знову ні пряде, ні шиє. Він тоді замотує коси на руку, бере велику пугу, б’є її і приказує:

— У понеділок пряди, пряди, у вівторок пряди, пряди, в середу пряди, пряди, в четвер пряди, пряди, в п’ятницю ший та латай, а в суботу рідних поминай! В неділю до церкви сходи та й віддихай!

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

149 (4007). Про ліниву жінку. СУС —1370D*. Записав Микола Зінчук 27 жовтня 2007 року. Компанець Євдокія Сергіївна (1919). Чернігівська область, Носівський район, Плоске