Про лісоруба

Українська народна казка Чернігівщини

Жив собі один лісоруб. Була у нього жінка. От приходить одного разу він додому, а жінка плаче.

— Чого ти плачеш? — питає її.

— Як же мені не плакати? От появляться у нас діти, а ти все ходиш з сокирою. Будуть вони бігати, стукнуться об сокиру і умруть.

Плюнув чоловік і сказав:

— Піду світ за очі . Якщо найду дурніших за тебе, то повернуся назад .

Ось іде чоловік, приходить в одне село і бачить, що зібралися люди і тягнуть вола на дах.

— Що це ви робите? — питає лісоруб.

— Та ось тягнемо вола на дах, щоб пас траву, яка наросла там, — відповідають.

— А серп у вас є?

— Є, — відповідають ті.

— Давайте.

Заліз чоловік на дах, вижав траву, віл їв і поїв. Пішов далі. Заходить у друге село, бачить жінка б’є свого чоловіка.

— За що ти його б’єш?

— Та ось пошила сорочку нову чоловікові, а він не може її одягти, — відповідає.

— А ножиці у вас є?

— Є.

— Давайте.

Взяв лісоруб ножиці, прорізав дірку і сорочка готова. Пішов далі, заходить у третє село. Бачить нову хату, а коло хати чоловік з жінкою носять щось решетом. Він їх питає:

— Що це ви робите?

— Дак от побудували нову хату, а світла нема.

— А сокира у вас є?

— Є.

— Давайте.

Прорубав лісоруб вікна і стало в хаті світло.

Побачив лісоруб, що скрізь є дурні та й вернувся додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

95 (4543). Про лісоруба. СУС 1384+1210+1245. Записала Ісаченко К. С. 2008 року. Шик Наталя Федорівна (1929). Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Ларинівка