Про лісоруба
Українська народна казка Чернігівщини
Жив собі один лісоруб. Була у нього жінка. От приходить одного разу він додому, а жінка плаче.
— Чого ти плачеш? — питає її.
— Як же мені не плакати? От появляться у нас діти, а ти все ходиш з сокирою. Будуть вони бігати, стукнуться об сокиру і умруть.
Плюнув чоловік і сказав:
— Піду світ за очі . Якщо найду дурніших за тебе, то повернуся назад .
Ось іде чоловік, приходить в одне село і бачить, що зібралися люди і тягнуть вола на дах.
— Що це ви робите? — питає лісоруб.
— Та ось тягнемо вола на дах, щоб пас траву, яка наросла там, — відповідають.
— А серп у вас є?
— Є, — відповідають ті.
— Давайте.
Заліз чоловік на дах, вижав траву, віл їв і поїв. Пішов далі. Заходить у друге село, бачить жінка б’є свого чоловіка.
— За що ти його б’єш?
— Та ось пошила сорочку нову чоловікові, а він не може її одягти, — відповідає.
— А ножиці у вас є?
— Є.
— Давайте.
Взяв лісоруб ножиці, прорізав дірку і сорочка готова. Пішов далі, заходить у третє село. Бачить нову хату, а коло хати чоловік з жінкою носять щось решетом. Він їх питає:
— Що це ви робите?
— Дак от побудували нову хату, а світла нема.
— А сокира у вас є?
— Є.
— Давайте.
Прорубав лісоруб вікна і стало в хаті світло.
Побачив лісоруб, що скрізь є дурні та й вернувся додому.