Українські народні казки

Про матір і синів

Українська народна казка Бойківщини

Мала жінка двох синів і обох учила. Один вивчився і був інженером, а другий робив фірманом у колгоспі і дуже бідно жив. Інженер жив у місті, а той бідний у селі фірманував, а в колгоспі заробку не було, і жив він бідно. Мати пише до інженера, аби поміг, вислав їй грошей, а він навіть не відписує. Думає мати: «Чекай, я поїду до тебе і добре тобі вичитаю, чого ти нам нічого не поможеш». Зібралася мати та й поїхала. Приїхала до сина та й починає йому говорити:

— Я з вами бідувала і вас учила. Однаково вас учила, але в тебе була мудріша голова, і ти вивчився. А в того була голова слабша, і він не вивчився. Ти би йому щось поміг, дав грошей, а ти лиш про себе думаєш — хоть би мене пожалів, свою маму.

На то надходить його жінка і починає питати її, чого вона хоче. А мати говорить про свою біду. Невістка тото вислухала і нічого не сказала, ні одного доброго слова.

Повечеряли вони, полягали спати. І стали чоловік з жінкою радитися: «Що робити з бабою? Як вона не має чим жити, то онде в степу є керниця. Там висхла вода. Відвезім її туди, і най вона там відпочиває». Так вони обоє вночі порадилися.

Рано повставали, чоловік поїхав у місто, накупив печива, цукерків, прийшов додому, дав свої мамі і каже:

— Поїдем додому. Під’їхав машиною.

— Поїдем.

Мати взяла тото печиво, сіла в машину, і поїхали. Їдуть, і син вернув на поле. Мати й каже:

— То не туди дорога. А син відповідає:

— Я знаю дорогу направці. Приїхали до тої керниці. Він каже:

— Вилізайте. Беріть свою сумку.

Мати взяла сумку, вилізла з машини, а він їй:

— Тут буде ваша могила.

Взяв маму і бухнув у тоту керницю. Мати впала, та не вбилася. Сидить у ямі, їсть печиво й плаче.

А на другий день пішли воєнні на ученіє і бігають по поли. Надбігли на тоту керницю і стали дивитися туди, а там жінка. Та й кричать:

— Командире, тут хтось є!

Прийшов командир, подивився і каже своїм солдатам:

— Йдіть до машин, там є ланци, шнурки. Несіть їх сюди.

Вони принесли, позв’язували, і один солдат опустився в тоту керницю. Опустився, а то — жінка.

— Здраствуй, мамаша! Як ти сюди попала? А вона плаче. Солдат каже:

— Тягніть, то жива людина.

Витягнули вони її наверх, командир розпитав її, привели лікаря, дали бабі укол, дали пити, їсти і повезли в частину. А там її розпитали добре, і баба все розказала. Командир части говорить:

— Ідіть, привезіть мені сюди її синів.

Одні поїхали по одного сина, а другі — по другого. Командир вистроїв своє військо, стояла там і духова музика. А тоти приводять синів. Підходять вони, командир говорить:

— Грайте.

Духова заграла, а мати заплакала. Командир говорить:

— Видите, що то є мама? Ви свою маму відправляли на той світ без духової, а мама з тамтого світу прийшла і зустрічає вас духовою.

Командир питається матері:

— Що їм ся належить? А мати відповідає:

— Що він мені обіцяв, то я йому обіцяю. Хай з ним роблять, що хочуть.

Засудили його та й усе. А бідний син забрав маму додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Берлоги, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
22 жовтня 1994 року
Оповідач: Фединяк Дмитро Федорович (1929 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.