Українські народні казки

Про матір-зозулю

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давно-давно жила в одному далекому селі бідна вдова. І були в неї чотири сини, один кращий другого. Та прийшло велике горе, захворіла мати. Бідна вдовиця, лежить сама в хатині, й нікому навіть кварту води подати.

От прийшов з поля старший син.

— Ти чого, мамо, не приготувала обіду?

А бідна вдова зітхнула тяжко та й каже:

— Подай мені, синочку, водички, може, я вип’ю та й здужаю піднятись.

Розсердився старший син, бо не звик мамі помагати. Стукнув дверима та й пішов. Так само зробили і двоє молодших синів. Надіється мати на найменшого сина, котрий десь забарився. От він повернувся додому і ще з порога кричить:

— Мамо, їсти давай!

А як побачив, що мати не підіймається з ліжка, розсердився:

— Чого це ти й досі їсти не наварила?

Мати взялася за поренче, але піднятися так і не змогла.

— Візьми, сину, чару і зжар собі смаженю.

Молодший син грюкнув дверима й вийшов надвір.

От і вечір прийшов. Зайшли сини до хати і бачать, що мати пір’ям зозулиним покривається, крила у неї починають рости. А на ранок перетворилася вона у зозулю, полетіла у вікно. Стали сини плакати, прощення просити, але почули тільки останні слова матері:

— Ку-ку, ку-ку!

З тих пір зозуля не хоче мати власних дітей, підкидає свої яєчка у чужі гнізда. Адже все одно від дітей ніякої вдячності дочекатися не можна.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

13 (5072). Про матір-зозулю. СУС —. Записано 2008 року.
Оповідач: Ткачук Віра Микитівна (1941 року народження), село Кузьмина Гребля, Христинівський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.