Про молодильні яблука
Українська народна казка Кіровоградщини
Жив та був цар. Були у нього три сини — Федір, Єгор та Іван. Іван був несповна розуму.
От посилає цар старшого сина по живу воду, по солодкі молодильні яблука. Поїхав Федір. Доїжджає до роз’їзду, а там стоїть стовп, а на стовпі написано:
направо підеш — поп’єш і поїси, наліво підеш — голову згубиш. Поїхав він направо, приїжджає, а там дівиця-чарівниця говорить йому:
— Федір-царевич, лягай відпочити.
Вона взяла і спихнула його невідомо куди. Цар, не діждавшись сина, посилає Єгора за водою та яблуками. І той приїхав до того місця, що й брат. Увійшов у хатку, а дівиця-чарівниця і того так же угодила.
Поїхав й Іван. Доїхав до роздоріжжя, прочитав напис та й каже:
— Для отця поїду голову губить!
І поїхав вліво. Доїжджає до хатки, входить, а там ягишна сидить за пряжею, пряде шовкову кудельку на золоте веретенце і говорить:
— Куди, руська душа, Іване-царевичу приїхав?
Він відповідає:
— Нагодуй мене, дай попити, а потім і розпитуй.
Вона накормила, дала попити і запитує. А він говорить:
— Я поїхав по живу воду, по солодкі молодильні яблука, туди, де живе Біла Лебідь Захарівна.
Ягишна похитала головою.
— Не доїдеш! — сказала вона.
Дала йому свого коня, семисотну палицю і наказала:
— Коли будеш під’їжджати до міста, то вдар коня цією палицею, щоб він перескочив за стіну замка.
Так він і зробив. Перескочив через стіну замка, поставив коня до стовпа і йде в палати Білої Лебеді Захарівни. Слуги його не пускають, а він через них пробивається.
— Я, — говоре, — Білій Лебеді записку несу.
Добрався до покоїв Білої Лебеді Захарівни, а в цей час вона міцно спала на пуховій перині, а жива вода стояла у неї за головою.
Він взяв води, поцілував дівицю-чарівницю. Потім, набравши молодильних яблук, поїхав назад. Кінь його підскочив через замок і зачепив за край. Тут як задзвенять дзвіночки, всі продзвонщики, все місто пробудилося. Біла Лебідь Захарівна забігалась. То няньку б’є, то другу колоче, кричить:
— Вставайте! Хтось у замку був, води набрав, а колодязь не закрив!
А Іван-царевич пригнав до ягишні коня, вона йому коня другого дала, і він помчав чимдуж далі. Лебідь Захарівна за ним гониться, приїхала до ягишні, у якої Іван-царевич коня брав, і запитує:
— Куди ти їздила? У тебе кінь пітний.
Та відповідає:
— Їздила в поле скот виганять.
Тоді Лебідь Захарівна за ним чимдуж погналась. Та так і не наздогнавши, додому вернулась, а Іван-царевич поїхав до братів.
Приходить до хати, де вони були, а дівиця-чарівниця вибігла на ганок і говорить:
— Добро пожалувать!
Потім кличе його за собою, щоб спати на ліжко покласти. Царевич говорить:
— Дай напитись, дай поїсти, а потім спати укладай. Та тільки покажи мені, як лягати.
Вона лягла, він її перевернув і дівиця-чарівниця полетіла невідомо куди. Іван-царевич думає: «Нумо, відкрию я цю западню, чи немає там моїх братів?» Відкрив, вони тут сидять. Говоре їм:
— Виходьте, брати! Що ви тут робите? Чи не соромно вам?
Зібрались і поїхали всі разом додому до батька. Та дорогою їх наздогнала Лебідь Захарівна. Пізнає Іван-царевич її, кинулась вона до нього. Бо так він їй сподобався, що вона вирішила будь-що знайти його і женити на собі.
Приїжджають усі четверо до батька, вклоняються йому низенько. А Лебідь Захарівна і розповіла йому все: як пробрався його син до неї в палати, як викрав живильну воду і молодильні яблука, як поцілував її і вона зразу ж у нього закохалась, як наздоганяла його, як брати вибрали невірний шлях.
Вислухав її цар, розсердився на старших синів і розжалував їх у чині, а молодшого сина женив і взяв до себе наступником престолу.