☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про мудрого діда
Українська народна казка Закарпаття

Було що не було, жив один заможний селянин. Він мав трьох синів. Дав їх вивчити на панів: старшого за попа, середущого за адвоката, молодшого за дохтора.

Сини доки вчилися і получали гроші від нянька, любили його і честували, а як школу закінчили і дістали добру службу, забули за того, хто їх родив і людьми зробив...

Чоловіку жаль було, коли думав про своїх синів... Но що чинити? Так уже сей світ устроєний...

Роки минали. Постарівся селянин, став сивим дідом, але хліб мусив своїми руками заробляти, помалу ґаздувати на своєму маєтку.

Раз він орав волами на своїм полі. Ніхто не водив худобу, і воли не слухали і тікали хоч куди... Дідо дуже змучився з ними.

Попри дідове поле вела державна дорога і тією дорогою проходила царська кочіга.

Цар втямив старого селянина і зупинив коней. Кочіш став, і дідо як раз з плугом приближався до дороги.

— Дідику, чому ти так мучишся з биками, — зазвідав цар. — Хіба у тебе нема дітей, аби водили худобу?

— Нема вже у мене таких дітей. Мої діти вже сидять на стільцях — великими панами поставали...

— Якими панами? Якщо пани, та могли би тебе спомогти...

— Ей, панами, та ще якими!.. Один — розбійник, другий — обманщик, а третій — жебрак.

Цар зачудувався:

— Діду, що ото за пани?

— Коби я знав, з ким говорю, я би пояснив.

— З ким?.. З царем.

— Ну, відпровадьте слугу та вповім вам тайну...

— Розбійник — дохтор, бо він ріже людей, не шкодуючи і не має серця: обманщик — адвокат, бо він прийме кожне діло, хоч добре знає, що з того нічого не вийде, що на суді те діло буде програне... Значить, він обманює людей, лиш, аби тисячі загарбати... Жебрак — піп, бо все жебрає, все дранчить, все реве, що бідно живе...

Цареві дуже полюбилася дідова тайна. Посяг в кишеню і вийняв сто срібних:

— Діду, за мудрі слова тут маєш сто срібних, айбо свою тайну нікому не вповіж, доки не увидиш мою голову сто раз.

А царська голова була на кожному срібному, і дідо нараз увидів її сто раз...

Цар відклонився, сів у кочігу і пішов своєю дорогою. Як був дома, скликав на вечерю всіх своїх міністрів і при гостині сказав:

— Панове! Котрий з вас відгадає мою загадку, того я назначу старшим міністром (старший міністр якраз вмер)... Жили три пани: перший — розбійник, другий — обманщик, третій — жебрак... Що за пани?

Міністри думали — думали, і не могли додумати.

— Але сю загадку відгадайте до завтра до вечора...

А один міністр був хитрий. Пішов в царський хлів і зазвідав слугу:

— Куди ви вчора з царем гуляли на кочізі?

— Туди і туди.

— З ким стрічалися?

— З сивим дідом, що орав на полі. Цар з тим дідом щось говорили...

— Що говорили?

— Я не чув, бо мене пресвітлий цар загнав коней напоїти.

— Ну, добре...

І міністр наказав своєму кочішові нараз запрягти коні.

Кочіш запряг, міністр заліз в кочігу, і поспішили тією дорогою. Ідуть, ідуть. Раз видить міністр старого чоловіка, що орав поле.

ПРО МУДРОГО ДІДА — Українська народна казка Закарпаття
ПРО МУДРОГО ДІДА — Українська народна казка Закарпаття

Міністр зліз з кочіги і прямо до діда:

— Добрий вечір, дідику.

— Добрий вечір.

— Дідику, чи ото ви мали бесіду з пресвітлим царем?

— Гм... я вас, пане, не знаю. Хто ви?

— Я царський міністр.

— Так... Я мав бесіду з царем на сім місці.

— Дідику, якщо ви мені вповісте те, що ви сказали цареві, — я вас щедро нагороджу.

— Я вам вповім, але... зробім контракт.

Міністр написав контракт: обіцяв дідові поставити красну хижу і приклав печать.

— Та пресвітлий цар звідав мене, чому я сам мучуся з биками і ніхто мені не допомагає? Чому діти не допомагають. «Нема у мене, — говорю, — таких дітей. Мої діти уже сидять на стільцях великими панами: один — розбійник, другий — обманщик, третій — жебрак». Цар зазвідав: «Що ото за пани?». Я пояснюю: «Розбійник — дохтор, бо він ріже людей і не шкодує; обманщик — адвокат, бо він прийме кожне діло, хоч добре знає, що на суді ото діло буде програне; жебрак — піп, бо все дранчить від народа і все реве, що мало має»...

Міністр вислухав діда до кінця, потім передав йому контракт і гроші:

— Через пару днів почнемо строїти для вас хижу, якщо се буде правда...

З тим міністр відклонився від діда і вернувся в город. Вечір всі зібралися у царя.

— Ну, чи відгадали ви загадку мою? Хто був розбійник, хто обманщик і хто жебрак?

Один з міністрів підняв руку:

— Я відгадав...

— Ну, скажи...

— Розбійник — дохтор, бо ріже челядь не шкодуючи; обманщик — адвокат, бо береться доказувати всяку неправду; жебрак — піп, бо все нарікає, що мало має...

Цар зачудувався:

— Правда, правда... ти відгадав. Від нинішнього дня будеш старший міністр.

По вечері розійшлися. Цар ліг спати, айбо не може заснути, все думає: «Як міг здогадатися?.. То лиш дідо йому вловів».

І на зорях сів у кочігу і гайда на поле, до діда.

— Діду, я тобі дав розказ — нікому не говорити про нашу бесіду, доки сто раз не увидиш мою голову...

— Пресвітлий царю, я ваш розказ сповнив: доки я вашу голову сто раз не видів, я нікому не говорив.

— Та де і коли ти міг сто раз видіти мою голову?

— Де? — і дідо сягнув у кишеню і вийняв золотий.

— Чи ваша тут голова?

— Моя...

Вийняв другий:

— А тут чи ваша?

— Моя.

І так показав цареві сто «голов».

— Видите, пресвітлий царю, я додержав своє слово. Цар засміявся, а далі каже:

— Збирайся, діду, зі мною.

— А воли де діну? Як таке діло, пришліть за мною завтра. І на другий день цар прислав за дідом кочігу. Привезли діда в палати, і цар знов скликав міністрів.

Посідали довкола стола. Цар сів в середину, по лівій стороні — міністр, по правій — дідо... Цар вдарив міністра в плече і говорить:

— Давай далі — вдар свого сусіда і так далі.

Дідові приходилося вдарити царя, але дідо встав і заявив:

— Гоп! Далі не б’ємо, бо тут голова нашій державі. Міністри лиш пооглядалися:

— Видите, се — розум! Невчений, а закон знає... Дідо має розум природжений. — Цар зазвідав:

— Ну, чим нагородимо нашого старого гостя?

— Я йому поставлю красну хижу, — сказав старший міністр, — поставлю поруч з своїм палацом, аби ми жили сусідами і аби нас доброму научав...

І дідові поставили красний дім. І баба перейшла до нього. І там жили собі до смерті. А може, і тепер живуть. Кипів горнець, і сій казці кінець. А я сів на стілець.

Про мудрого діда. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 921А+ 921В *+921 F*. Друкується вперше. Варіанти: Королович — «Три золоті слова: Закарпатські казки Василя Короловича / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1968.», с. 226 — 228; Холод — Архів П. В. Лінтура.; Грига — Архів П. В. Лінтура.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).