Українські народні казки

Про мудрого чоловіка

Українська народна казка Закарпаття

Був де не був один багатий хлопець. Він засватав собі дівку, а далі і розписався з нею. Як розписався, ходив до неї кожний день вечірничати.

Раз прийшов він, як звичайно, до своєї невісти, і під оболоком вчув бесіду. В хижі говорили межи собою дівка і мати.

— Як посвадьбуєте і будеш його жона, аби його голову перевела на свою, його розум на свій. Аби тебе слухав.

— Я так і вчиню. Я стану ґаздинею в домі.

Леґінь сю бесіду добре порозумів, але не казав нич ні дівці, ні старій.

Зібралися вони, справили свадьбу і почали ґаздувати. Молодий чоловік любив порядок на обійстю і був робітний. Він добре взявся за ґаздівство, годував худобу, кормив птицю.

Раз випустив на двір кури, накидав їм пшениці і мелаю, а як наїлися, жене їх на сідало:

— И-ш-ш-ш у кучу! Иш-ш-ш у кучу! Айбо кури не слухають.

— Иш-ш-ш у кучу! — закричав другий раз, але птиця біжить котра куди.

— Иш-ш-ш... у кучу! — закричав третій раз і вхопив поліно і верг межи курей... Птиця розбіглася на всі боки, а чотири осталися на місці, тріплючи крильми...

Чоловік забрав ото і поніс жоні до хижі.

— На! Вари м’ясо.

— Що ти наробив?

— Що я наробив?.. Я їх заганяв у кучу. Сказав їм раз, другий раз і третій раз. Вони мене не послухали, і дочекалися смерті... Бо я звик вповісти челяднику раз, два рази і три рази, а далі б’ю на смерть...

Жона зі страхом вислухала і думає собі: «Сей не фіглює».

На другий день чоловік годував свиню, котру на святки збирався зарізати. Свиня ледве стояла на ногах — така була тучна. А як наїлася, то кивнути собою не могла. Чоловік приготував собі сокиру і ніж і жене свиню в кутець.

— Куш у кутець!.. Свиня лиш хрюкає.

— Куш у кутець!

Свиня лежить собі на землі.

— Куш у кутець! — закричав чоловік дуже сердито і сокирою бух по голові, а далі сунув ніж межи передні лопатки...

Жона увиділа кров, напудилася:

— Що ти наробив?!

— Що я наробив?.. Нич... Я гнав її в кутець раз, другий раз, третій раз, вона не послухала мене і дістала ніж в шию.

Жона ще більше настрахалася. Думає собі: «Сей не фіглює... сього треба слухати...»

На третій день чоловік випустив із хліва старого коня, такого старого, що уже не міг тягнути, і ніхто його на базарі не хотів купити. Чоловік наклав повен віз каміння, стільки, що досить везти чотирьом, впріг коня і жене:

— Дьі! Но... .дьі!

Сарака кінь запинається задніми ногами, але не може рушити віз із місця!

— Дьі! Дьі! — і б’є коня. Той ні з місця. — Дьі! Дьі, здохляку! — Закричав сердито, вхопив довбню — і бух по голові...

Кінь упав на землю і здох. Жона прибігла, дихтячи:

— Що ти чиниш?

— Що, чиню?.. Я сказав йому «дьі» раз, другий раз і третій раз... Він не слухав мене і дістав довбнею по голові...

Жона ще дужче напудилася. Аж їй бесіду відняло.

А ввечері прийшла до неї мати подивитися, як донька мається, як ґаздує на новім обшарю... Чим мати заперла за собою двері, донька нараз почала їй розповідати:

— Йой, мамко... Так і так... Всього в мене досить: їдіння, одежі, грошей... Лиш одна біда: чоловік дуже проклятий, страшенно сердитий і злий.

— Як?!

— А так: позавчора побив курей, вчора — свиню, а днесь — коня...

— Чому?

— Не слухали його!.. Сказав їм раз, другий раз, третій раз, а потім убив!.. Ой так... Того мусай слухати, бо вб’є!..

— Но, кой він такий проклятий чоловік то збирайся і підемо геть додому...

Так вони межи собою говорили, а чоловік чув усе, бо стояв під оболоком.

Зайшов до хижі і грізно сказав:

— Жоно, бери збрую, впряжи матір у плуг і йдіть орати на поле...

Мати настрахалася і хотіла тікати, айбо донька вхопила її за сукман:

— Йой, мамко... він не фіглює... Того слухати треба... Ще раз повість та уб’є вас і мене.

А чоловік ще грізніше:

— Жоно, ти чула мій розказ? Бери збрую, впряжи матір у плуг і йдіть орати на поле!..

Донька вхопила матір за руку і потягла на двір, трясучися:

— Мамко, мамко! Скоріш біжім, бо той уб’є нас! Швидко взяла збрую, впрягла матір у плуг і пішли на поле. Оре матір’ю собі одну годину, оре другу годину, так орали до полудня...

— Жоно, розпрягай матір і дай їй полуденок, най мало закусить і набереться сил. А по полудню знову будете орати.

Але мати, чим донька випустила її з ярма, не чекала полуденок — а тікай!.. Прибігла додому, заплакала і говорить своєму дідові:

— Іди до зятя і приведи нашу доньку додому, бо її чоловік дуже злий, замучить її... Мене запряг у плуг і заставив орати землю...

Дідо зачудувався і думає собі:

«Ба, що сталося з бабою? Щось таке плете, ніби з розуму зійшла...»

Приходить до доньки і звідає:

— Но, як ти, небого, живеш, як маєшся?

— Няньку, все б у мене: досить їсти, красне вбрання, обув, досить грошей... Лиш біда, бо мій чоловік вчинився дуже проклятим.

— Чому проклятим? Що таке зробив?

— Що?!. Годував курей, свиню, коня і забив...

— Як забив?! Чому забив?

— А так: заганяв птицю у кучу, а худобу в хлів, не послухали його і вбив... Сказав раз, другий раз, а на третій раз убив...

Отець засміявся, бо порозумів зятя, і порадив доньці:

— Ти не чекай, аби чоловік третій раз давав тобі розказ, а нараз роби діло, слухай його слово і все буде добре...

Зять стояв під оболоком і чув їх бесіду. Зрадувався словам нянька, зайшов до хижі і весело каже:

— Жоно, іди на під і знеси бербеницю з паленкою. Та й не забудь взяти солонини і ковбаски...

Жона довго не думала і нараз приготувала гостину... І гостилися три дні...

Коли старий збирався додому, зять приготував йому на дорогу бербеницю паленки...

Баба за оті три дні переживала, бігала по селу, як дурна, бо гадала, що «проклятий» зять запряг у плуг і її діда, а може, і забив його на смерть...

І дуже зачудувалася, коли увиділа свого діда здоровим, веселим, напідпитку.

— Де ти був? Чи зять тебе не вбив?!

— Я би свого зятя не дав за таких сто, як ти... Я з ним гостився три дні... Ще налив мені повну бербеницю паленки і на дорогу...

Походження та примітки

Про мудрого чоловіка. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 901В*. Друкується вперше. Від інших казкарів збірки сюжет не записано.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).

Про мудрого чоловіка

Українська народна казка Полтавщини

Колись давно-давно жив один мудрий чоловік, до якого всі люди на землі зверталися за порадою.

Якось прийшла до нього одна хитра жінка і запропонувала одружитися з нею. Вона була вдовою і мала сина-красеня, якого хотіла зробити мудрим. Чоловік подумавши трохи, відповів їй:

— Я знаю, що в твоїй голові назріває щось недобре, та все-таки, я згоден з тобою одружитися.

Так вони побралися і почали жити всі разом. Та ось одного разу, коли чоловік заснув, жінка почала нашіптувати своєму синові, аби той якось перейняв мудрість від чоловіка. А як саме, вона не знала і вирішила звернутись за порадою до чаклунки, яка жила в лісі.

Чаклунка надавала їй різних трав і наказала заварити з них чай і напоїти перед сном чоловіка, а потім випитувала в нього все, про що хотіла дізнатись.

Жінка так і робила, а чоловік не здогадувався, але він задумався над тим, як це жінчин син міг стати таким мудрим. І ось, коли жінка хотіла вкотре напоїти його чаєм перед сном, він, обмінявши келихи, дав випити їй. Жінка, не підозрюючи випила, і тоді мудрий чоловік зрозумівши все, почав розпитувати в неї, що вона задумала і жінка все йому розповіла.

На наступний день він сказав жінці:

— Коли хочеш бути мудрим, то не потрібно йти до чаклунок, а треба переймати досвід від життя.

Жінка, зрозумівши, що накоїла лиха, почала проситися в чоловіка, щоб він її не проганяв, обіцяла, що буде йому хорошою дружиною.

І стали вони жити-поживати в дружбі, мирі і злагоді.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

208 (4885). Про мудрого чоловіка. СУС —, новотвір. Записано 2008 року.
Оповідач: Бабич Марія Іванівна (1935 року народження), Сазонівка, Оржицький район, Полтавська область