Про незабудку
Українська народна казка Поділля
Давно це діялось. Ще тоді, коли на нашу землю нападали турки і татари. Вони вбивали людей, палили села, а молодь забирали в полон.
Не обминуло лихо і невеличке село Тарасівка, де жило двоє закоханих Тарасик і Оленка. Вони дуже боялися розлуки. Але злі вороги зробили свою чорну справу, розлучили коханих. Та перед тим, як розлучили їх, дівчина подарувала коханому синю квітку, і тихо, із сльозами на очах, промовила:
— Не забувай мене.
Так вони і розійшлися.
Минуло три роки. Хлопець якимось чудом втік з полону і повернувся на рідну землю. Він повернувся у рідну Тарасівку. Мріяв, що тут його зустріне Оленка. Але все було марно. Оленка з полону не повернулася.
Тоді він вирішив, що будь-що, але він визволить свою кохану. Пішов у козацьке військо. Багато перемог і поразок довелося йому зазнати. Але синю квіточку, яку подарувала Оленка, він беріг, неначе зіницю ока.
Одного разу козакам (серед яких був і наш Тарас) довелося визволяти своїх бранців. Коли вони звільнили одну велику фортецю, Тарас не повірив своїм очам. Перед ним стояла дівчина, схожа на його кохану Оленку. У руках вона тримала таку саму квітку, яку йому подарувала три роки тому його кохана.
Оленка не могла відірвати погляду від козака, який так щиро дивився на неї.
Тарас ще довго дивився на неї, а тоді запитав дівчину:
— Що за квітку ти тримаєш? Звідки вона у тебе?
І дівчина розповіла йому ту сумну історію, яка сталася три роки тому. Вона розказала, як вона кохала одного юнака, як їх розлучили злі вороги. Вона зі сльозами на очах згадала про синю квіточку, яку подарувала на знак того, що вони ніколи не забудуть одне одного. Така квітка залишилася і у неї.
Тарас вигукнув:
— Оленко! Моя ясочко!
Він показав таку саму квітку. Дівчина ще раз подивилася на хлопця. Вона впізнала в ньому свого коханого. На радощах вони обнялися.
З того часу уже й ніколи не розлучалися. А люди на знак їхнього кохання стали називати цю квітку незабудкою.