Українські народні казки

Про нерозумних мишей

Українська народна казка Бойківщини

Була собі стара миша і мала малі мишенята. Жили вони на селі. В людей були склепи, а в склепах картопля, буряк, морква. А в коморах сир, сметана, масло. І вни собі їли тото все. Але старій то не сподобалося, і сказала вона, що треба йти до міста. В місті є печиво, цукерки, булочки та ще що ліпше — солодкі продукти.

— Набридло нам вічно їсти на селі буряк та моркву. Підемо в місто, там краще проживемо.

Та забрались вони й пішли. Ідуть вони, йдуть полями, кілько йдуть. Чи два дні йшли, чи більше. І поголодніли добре. Зайшли вони на передмістя, а там нема нічого. Стара мишка каже:

— Ходім-но в центро. То ще лиш передмістя, тут нема нічого. Тут бідно люди жиють. Підем далі.

Пішли вони далі. Ба та що? Забігли вони до єдної пивниці, до другої — пусто. То треба було йти в магазин, де є продукти. Стара миша каже:

— Ого, зле. Зле ми попали, нема нічого. Ми не разом ходім, а ур наче ат. Хтось щось найде. А як найдемо всі разом, то нам мало буде.

Розбіглися вони. Залізло єдне мишеня в пивницю, подивилося — сидить кіт. Кіт побачив його та й каже:

— М’яв-м’яв! А хто ж тебе, мале, сюди прислав?

А воно спудилося, лапки склало.

— Простіть, панцю. Я неучена, з села, і сама не знаю, як сюди зайшла.

А кіт лап та з’їв її.

І так усіх там коти виловили, і по байці.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

146 (2193). Про нерозумних мишей. СУС — 30 березня 1990 р. Гладиш Іван Дмитрович (Сулимів) (1912). Львівська область, Турківський район, село Яворів