Українські народні казки

Про нерозумного пана і мудрого цигана

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі дуже багатий пан. Він дуже любив наймати слуги, але не любив їм платити. Наймився в него й циган. Сказав, що буде ковалювати і коло худоби ходити. Так ся пан зрадував, бо циган сказав, що не буде хотіти багато плати.

— А кілько меш хотіти? — питає пан.

— Я припослідку скажу.

Мав той циган скрипку і файно грав. А в цего пана була донька, і враз вона була сумна. А циган каже:

— Ану чи я її не розвеселю?

— Добре, — сказав пан, — спробуй розвеселити.

Прийшов циган до кімнати тої дівчини і зачав грати. А дівчина слухала і зачала усміхатися. Веселіша зробилася.

Так циган грав один вечір, другий, третій та й більше не схотів грати. Сказав, що він дуже наробляється за день. Каже пан циганови:

— Я тобі заплачу, що схочеш, лиш грай, щоб моя дочка не тужила. А циган каже:

— Ви мені тоту плату не дасте, що я буду хотіти. А пан сказав:

— Твій меч, а моя голова з плеч, як я тобі не дам, що ти будеш хотіти.

— Я вам не вірю, — сказав циган і попросив скликати раду з дванадцяти панів.

Пан скликав дванадцять панів, зробив їм бенкет. Пани були з жінками. А циган попросив, щоб з ним була на тому бенкеті й панова дочка. Пан погодився. Грала панська музика, але не дуже весело. А як заграв циган на скрипці, все зробилося веселе, все пішло гуляти. І дуже сподобався панам цей музикант. І пан пообіцяв при гостях, що дасть циганови плату, яку той скаже.

Зачали запрошувати цигана другі пани, але він сказав, що не піде, бо йому ще не вийшов строк у цего пана.

— ... І не підійшла мені ще плата.

І молодий циган грав і грав пановій дочці і так веселив її, що в неї нарешті найшлася від цигана дитина. Пан уже не радий був, що цигана взяв, але не прогнав його. А коли хлопчик трошки підріс, циган сказав, що забирає свою дитину і йде геть. І ніякої плати від них не хоче. Пан з донькою не хотіли дати циганови дитину. І сказав пан циганови:

— Що хочеш даю тобі, лиш не дитину. А циган каже:

— Пане, ви на це раду кликали, бенкет робили. І ви там казали, що дасте, що я заправлю.

Думав пан, думав та й пішов до ворожки і розказав їй, у чім справа. Каже ворожка:

— Я тобі можу помочи, але треба найти в лісі мурашкову купину і поставити в неї якусь посудину, аби в неї наплювали мурашки. І ти принесеш мені ту посудину з мурашкової купини.

А пан каже ворожці:

— Ти так роби, аби циган зразу вмер.

Ворожка це вчула і пожалувала цигана. Думає: «Пан старий, а циган молодий. Та ще й дитина є. Шкода, аби циган умирав». Але панови нічого не сказала. А сказала таке:

— Даш циганови випити цю мурашкову плювачку і скажеш йому, аби тобі прив’язав невеликий камінь до шиї. Щоби тобі легше було запливти на морське дно. Ти найдеш там морські водорості. І як з’їсть циган ще тих водоростей, то зразу вмре.

Прийшов пан додому та й нічого не каже циганови. І дав йому випити ту плювачку з мурашок. Але циганови то нічого не пошкодило. Думає пан: «Як ще ту водорость принесу, то від неї він точно вмре». Одного разу сказав пан циганови:

— Ти би не пішов зі мною до моря?

— Чому ні? — каже циган.

Прийшли вони до моря. Пан каже циганови:

— В’яжи мені цего каменя до шиї, бо я маю йти морської трави шукати.

— Але би-сте не брали мало, а багато брали тої трави.

Пан шупнув у воду, а циган ще трохи постояв на березі та й вернув т’хаті. А дома застав панову доньку та й бабу-ворожку. Каже ворожка:

— Пан уже не вернеться. А я вже стара. Чи ти, цигане, мене дотримаєш?

А циган каже:

— Йо.

І тоді баба почала розказувати, як пан хотів збутися, а вона пожалувала його та й дитини.

І вони вштирьох залишилися жити в панськім дворі. Панська донька стала циганови за жінку, а баба-ворожка доживала при них.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
7 березня 1984 року
Оповідач: Драгомирецька Марія Михайлівна (1954 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.