Українські народні казки

Про нерозумного хлопця

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі два брати. Одного звали Микола, а другого Василь. Одного разу поїхали вони на поле жито жати. Але нагадали, що на обід не взяли хліба. Старший брат каже меншому:

— Піди до моєї жінки і візьми хліба.

Василь відповідає:

— Я не знаю, як її звати.

— Ганна.

— Я забудуся, як її звати

— А ти йди по дорозі і кажи: «Ганна, Ганна»

Ось він іде, промовляючи:

— Ганна, Ганна...

Аж тут іде весілля. Нареченому здалося, що чоловік називає його дружину поганою. Він взяв і побив Василя. Іде до брата Вася та й плаче.

— Чого ти плачеш? — запитує Микола.

— Я йшов і промовляв: «Ганна, Ганна...», а тут ішло весілля і нареченому почулось, що наречена погана. Побив мене за це.

— Треба було стати і танцювати, — порадив Микола.

От іде Василь знову по хліб та й назустріч йому іде похорон, а він став танцювати. Знову його побили. Вертається до брата й плаче. А Микола знову до нього:

— Чого ревеш?

— Ішов похорон, а я танцював. От вони мене й побили.

— Потрібно було стати й молитися, — відповів Микола.

Пішов знову Василь по хліб. По дорозі зустрів він чоловіка, що застряг із возом у болоті. Став Василь та й молиться. Коли чоловік вибрався з болота, то побив його за це. Вертається Василь ридаючи. Розповів він усе братові.

— Нащо ж ти молився? Потрібно було потягнути за воза, — порадив брат Микола.

Пішов знову Василь по хліб. Йде вулицею та й бачить, що чоловік заколов свиню. Вася, не довго думаючи, почав тягнути свиню за хвоста. От чоловік його побив. Знову йде той до брата плачучи. Брат питає:

— Чого ти плачеш?

Той розповів усе, як було. А Микола й каже:

— Потрібно було сказати: «Боже, поможи з діточками з’їсти!»

Йде знову Василь по хліб та й бачить, що чоловік копає черв ’яки на рибалку. Василь каже:

— Боже, поможи з діточками з’їсти!

Той його побив. Прийшов він до брата і плаче. Розповів йому все, як було. Микола й каже:

— Потрібно було стати йому допомогти.

Пішов Василь. Іде та й бачить: стоять дівчата і одна одній заглядають в коси. А він став та й черв’яки копає коло них. Вони взяли й побили його. Знову вертається до Миколи й плаче. Микола радить брату підставити й свою голову. Пішов знову Василь по хліб. Іде він і бачить, що собаки гризуться. От він і підставив свою голову, а собаки одгризли йому голову.

От і казочці кінець, а хто слухав — молодець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

163 (5212). Про нерозумного хлопця. СУС 1696. Записано 2008 року.
Оповідач: Фур’яка Євдокія Сергіївна (1919 року народження), село Подібне, Маньківський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.