Українські народні казки

Про нерозумну жінку і передачу на той світ

Українська народна казка Бойківщини

Були собі двоє газдів, чоловік і жона. Мали дві корови. Єдного разу каже чоловік:

— Може, будемо єдну корову продавати.

А господиня каже:

— Котру?

— За котру більше грошей буде.

Чоловік пішов десь на роботу, а жона стала коло дороги, і кого увидить, каже:

— Купіть у мене корову.

А єден питає:

— Яка в тебе корова? Хочу увидіти.

Пішов, подивився на корови і питає:

— Котру продаєш?

— Котру ви собі хочете, тоту продаю.

Він бибрав собі корову, котра ліпша і каже:

— Скільки ти за ню хочеш?

Вона сказала. А він:

— Я тобі тото даю, що ти хочеш, але, — каже, — я коровку беру домів тепер, а грошей я тепер не маю. Гроші я тобі принесу.

Увидів він у неї красний кожушок.

—…Ти мені, — каже, — дай свій кожух, а я тобі свій плащ даю, і ти мене на Ярмарку спізнаєш у своїм кожусі, а я тебе по своїм плащі спізнаю.

Каже жона:

— Ба як я вас не спізнаю?

— А я тобі лишаю другу корову в застав. І ти не програєш.

— Добре.

І взяв той корову та й пішов.

Приходить ґазда з роботи, а жона каже:

— Я продала корову.

— За скільки ти продала?

— За стільки й за стільки.

— Ой, то ти добре продала корову. А де гроші суть? Покажи мені.

— Грошей не є, грошей ще не дав.

— А чи знаєш ти того чоловіка, котрому-сь продала?

— Я його, — каже, — не знаю, я його ще-м не виділа.

— А як же ти дала йому корову? Як же ти будеш знати, кому корову дала. Корова, — каже, — пропала.

— Та він другу корову лишив у заставу. І ми помінялися, я йому дала свій кожушок, а він мені свій плащ. І я піду на ярмарок і спізнаю його в своїм кожусі, а він мене в своїм плащі.

І він сказав:

— Дурна жоно. Корова вже пропала. Але ще до того ярмарку я чекаю. А як не буде грошей, то по ярмаркові я тебе заб’ю.

Прийшов той день ярмарковий, пішла жона на ярмарок. Загорнулася в той плащ. Ходить по ярмарку і ніде свого кожуха не спізнає. Вийшла з ярмарку домів, а чоловік питає:

— Но, чи найшла ти того?

— Не найшла.

Каже ґазда:

— Що мені тепер з тобою робити? Чи тебе забити, чи що зробити? Але ніт. Піду, — каже, — в світ. Як найду таку дурну, як ти, то ті подарую, а як не найду, то тя заб’ю.

І зібрався й пішов у світ.

Іде він світом, іде єдного заранку, дивиться, газдиня носить міхи з пшеницею на фуру. Він каже:

— Дай Боже, щастя!

Вона відповіла:

— Дай Боже здоровля! А відки ви, чоловіче? — питається вона.

Він каже:

— Я з усього світу.

А вона не розчула та й питає:

— Як, ви з тамтого світу?

— Так, я з тамтого світу.

— Чи виділи ви мого Івана там, на тамтім світі?

— Ой видів я, видів Івана.

— Що мій Іван там робить?

— Вівці пасе.

— Йой-йой, може би ви йому дащо туди взяли?

— Та нич не возьму, хіба грошей би взяв, якби ви дали.

Скільки грошей мала, стільки вона й дала, аби «Іванови передав на тамтой світ».

— Більше, — каже, — не маю, але їду на ярмарок, везу пшеницю. Якби-сьте там були, я пшеницю продам і тоти гроші вам дам.

— Я, — каже, — буду на ярмарку. Я доста маю нести на тамтой світ передач, але ще возьму вашому Іванові гроші.

Продала жінка пшеницю, продала воли, продала віз і всі гроші передала «на той світ своєму Іванови».

Вернувся газда додому та й каже:

— Жий, жіночко, спокійно, бо таких дурних, як ти, доста є на світі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

9 (1694). Про нерозумну жінку і передачу на той світ. СУС 1540. 9 січня 1988 р. Файкун Павло Петрович (1911). Львівська область, Турківський район, село Либохора