☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про нерозумну жінку
Українська народна казка Гуцульщини

Був один багач. Стрітив він бідного парубка. Та й питає його:

— Чи ти хотів би бути у мене за зятя.

— Хотів бих, — каже. Тоді багач сказав:

— Люди кажуть, що моя дівка на дві пасмі недоснована. Як ти хоч’ мою дівку, то я хочу тебе, але щоби ти її до великого антересу не допускав, бо вона може дещо стратити.

І повінчалися вони, і дав їм багач усього, що треба для життя.

Одного разу прийшлося так, що треба було їм грошей. І вони хотіли продати корову з телям. Треба було йти на ярмарок і не було на кого діти лишити. Чоловік післав жінку до сусіда, аби від него хтось прийшов д’дітям, бо чоловік з жінкою поїдуть на ярмарок. А вона вийшла, постояла за хатою, вернулася та й сказала чоловікови:

— Там нема нікого дома. Я йду сама на ярмарок, а ти лишайся з дітьми.

Пішла вона з коровою на ярмарок. Питаються купці:

— Що хочете за корову? А вона каже:

— То, що ярмарок платить.

(Чоловік казав їй удома: «Будеш дивитися. Що ярмарок платить, то бери»). Багато купців підходили, а вона всім казала:

— То, що ярмарок платить.

Перевелося пару годин. Той купець, що рано питав за корову перший, вернувся і сказав:

— Я вже був тут рано. Я не знаю, як з вами ся годити, та й пішов помежи худобу подивитися, як ярмарок платить. Ярмарок так платить, що я маю вам за теля заплатити, а ви корову маєте додати.

І він заплатив то, що теля коштує, бо він уздрів, що вона справді на дві пасмі недоснована. За теля заплатив, а корову вона додала. Прийшла вона т’хаті, питає чоловік:

— Продала корову? Скричала жінка:

— А що би я не продала?! То лиш ти би продав, а я ні?

— То давай гроші.

Подала вона гроші, чоловік порахував.

— Жінко, та це ж лиш гроші за теля. А де за корову?

— Прийшов, — каже, — купець, казав, що «ярмарок так платить: я плачу за теля, а корову ти маєш додати».

Чоловік зачудувався і сказав:

— Я з тобою не буду жити. Іди до свого тата. Привела вона тата. Тато сказав:

— Я маю корову та й телицю в стайні. Іди бери собі та й не нарікай на мою доньку. Я ж тобі казав: до великого антересу мою доньку не допускати.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Космач, Косівського району, Івано-Франківської області 1 серпня 1986 року Кіращук Танасій Дмитрович (1904 року народження)

Про нерозумну жінку
Українська народна казка Гуцульщини

Був чоловік та й жінка. Жінка була не дуже розумна, а чоловік мудрий. Ішов він одного разу дуже раненько дорогою і найшов сумку з грішми. Якийсь пан їхав, і з брички випала сумка. Приходить чоловік до хати, але жінці гроші не показує. Накупив він булочок та й приніс додому. Жінка замітає поперед хати, а він кидає з-за хати булки поверх даху, а булки котяться з даху на жінку. Вона питає:

— Що це таке, чоловіче?

— А то, — каже, — бубликова туча.

— Та добре.

Позбирали вони ті булочки. А чоловік пішов до річки, зловив велику рибу-пструга *, поклав його в сітку на зайця і приносить додому. Та й каже:

— Дивися, жінко, я ходив у поле, поклав сітку на зайця, а в сітку впала риба.

Потому пішов чоловік до лісу, поклав сильце, зловив зайця, забив його в вешку * і приніс додому.

— Дивися, жінко, я поклав вешку на рибу, а в вешку заєць заліз.

Та й того дня приїхали в село цигани. Залізо кують, кричать, голос циганський пішов по всьому селі. Жінка питає в чоловіка:

— Що то такі ґвавти в селі?

— То, — каже, — пана б’ють у селі, та він так ґвавтує.

А тоді відкриває чоловік ту сумку з грішми, висипає гроші на стіл та й каже:

— Жінко, я знайшов ці гроші, маємо з чого жити.

— Добре, чоловіче, — каже жінка. — Тепер зажиємо, як самі схочемо.

Небагато часу перейшло, почалася сварка в хаті, чоловік жінку вибив, і вона пішла до пана і замельдувала, що чоловік найшов сумку грошей. Пан подав чоловіка до суду, а жінку записав за свідка. Приходять вони на суд, суддя питає:

— Ти находив гроші того й того дня?

— Я не находив, — каже, — нічого. Питають у свідка, в жінки:

— Находив чоловік гроші? Приносив додому?

— Находив і приносив.

— Коли?

— Пане, тоді, як бубликова туча була. А вони питають:

— Та коли та бубликова туча була?

— Та тоді, — каже, — як чоловік пішов до лісу та в сітці рибу приніс.

А вони здивувалися та й кажуть:

— Як це може бути, щоб риба впала в лісі в сітку? Допитують вони далі чоловіка й жінку. А вона каже:

— Чоловік пішов рибу ловити та приніс зайця в вешці.

— Та, — каже, — це не може бути. А вона каже:

— Це тоді було, пане, як ви приїхали в село та вас так у селі били, що ви кричали на ціле село.

Суддя сказав:

— Ця жінка, прошу пана, дурна. Вона те все видумала. Тут нема з ким говорити.

Чоловік пішов додому і жінку забрав з собою. Та побудувався файно, купив собі за ті гроші ґрунту, купив коні. І файно вони собі жили. Може, й тепер ще жиють. Не знаю, бо то не в нашім селі було.

* Пструг — форель.

* Ве́шка — верша, сплетена з лози риболовна снасть.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Великий Рожен, Косівського району, Івано-Франківської області 8 лютого 1994 року Чорнищук Василь Палійович (1922 року народження)

Про нерозумну жінку
Українська народна казка Покуття

Були чоловік і жінка. А жінка була трошки нерозумна. Чоловік пішов і вкрав у пана гроші. Хоче щось купувати, бо гроші має. А жінка питає: — Ти відки маєш гроші?

— Вкрав у пана.

— Ой, я піду й скажу панови.

Чоловік пішов у місто, накупив боханців і колачиків. Вночі розсипав їх по подвір’ю, поза хату, на дорогу та й каже:

— Жінко, вставай, бо колачева й боханцева туча йде! Іди збирай.

— А ти назбирав?

— Назбирав.

Вона вийшла, назбирала. А рано встає й каже:

— Іду до пана казати, що ти гроші вкрав. Приходить до пана.

— Мій у вас гроші вкрав.

— Та коли?

— А ви що, не знаєте? Коли боханцева й колачева туча була! Що, не виділи-сте? Я тілько назбирала.

Пан каже:

— Ти, брехо. Я не пам’ятаю зроду, аби колачева й боханцева туча була. Ти дурна.

Прийшла вона додому та й каже:

— Я тілько боханців назбирала, а пан не вірить мені.

Чоловік купує за ті гроші дерево, хоче хату класти. А вона й каже:

— Я піду панови казати, що ти таки вкрав гроші.

Він уночі, як вона спала, почав гримати в хату та й каже:

— Жінко, ховайся! Пан сказився і в двері гримає. Вона сховалася, а рано встає та й каже:

— Ей, ти тілько дерева накупив. За що ти його накупив?

— Не знаєш, за що? Вкрав гроші в пана.

Іде вона до пана мельдувати. Прийшла, а пан їй каже:

— Та коли ж він украв гроші?

— Не знаєте, коли? Та коли-сте були сказилися. Та гримали-сте в хату, мало-сте не повалили.

Пан каже:

— Дайте їй п’ять буків і наженіть з хати. Най іде дурна.

— Я вам добре кажу, а ви кажете, що я дурна. Прийшла додому. А чоловік далі будується.

— Ти відки маєш гроші?

— У пана вкрав.

Пішов у місто, купив сопівку, сідає ввечір та й грає. І каже:

— Жінко, кому я буду грати? Бери стягай сорочку, іди гола в іґрас і гуляй. Бо сорочку підреш та й замастиш.

Гуляла вона там та й пообдиралася. І знов пішла жінка до пана, і знов каже:

— Мій украв у вас гроші. Пан питає:

— Коли?

— А ви що, не гуляли голі, так як я? — каже панови. — Та всі люди гуляли. Адіть, — каже, — як я пообдиралася. Ви не пообдиралися? Мій чоловік грав, а всі голі гуляли, і ви гуляли.

Пан каже:

— Та хто таке видів? Де я гуляв?

І наказав дати їй п’ять арапників, і вже вона більше до него не ходила. Чоловік побудувався, а жінці пан не мав віри.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Вербівці, Городенківського району, Івано-Франківської області 3 вересня 1987 року Коркоза Анна Іванівна (1904 року народження)