Українські народні казки

Про нехитрого цигана

Українська народна казка Гуцульщини

Ішов циган дорогою. Здибає його піп.

— Ти, — каже, — куди йдеш?

— Іду туди, куди мені треба, — відповідає циган.

— Ти пірваний, в тебе тіло голе.

— Нічого, — каже, — що голе. Як я буду вмирати, то викопаю собі яму та й ляжу в ту яму голий.

Піп поїхав собі, а через якийсь час вертається назад. Дивиться, на дорозі викопана яма, а циган лежить у ній.

— Хто там є? — питає піп.

— Я, циган.

— А чого ти там?

— Бо я вмер.

— Як же ти вмер, як ти ще говориш?

— Я вмер, бо на мені тіло студене.

— Вставай, най я проїду, бо коні ся боять.

— Як я встану, як я вмер?

Бере піп цигана за руку, витягає з ями і арапником його. Циган імився за своє гаряче тіло та й каже:

— Отченьку, не той бог, що мертвить, а той, що воскресить. Дайте мені, отченьку, то воскресило.

Та й піп дав йому той арапник. Іде циган далі з тим арапником. Іде попри якусь хату, а там люди плачуть.

— Люде, чого ви плачете?

— Та була в нас одна донька та й тота вмерла.

— Ану пустіть мене д’ній, вона зараз воскресне.

Люде пустили його до хати, і зачинає циган бити тоту мертву арапником. Б’є, б’є і б’є. А вона не воскресає. Люде вдерлися до хати і цигана добре набили. А циган подивився на мертву та й каже:

— Гій на ті! Та я воскрес від цего. А вона не воскресає. Люде йому кажуть:

— Цигане, ти дурний. Видиш, що вона нежива. Треба за її душу богови помолитися, а ти б’єш?

Іде циган далі, дивиться — коло хати люде свиню зарізали. І палять її. А він укляк на коліна та й молиться богу за свинячу душу. Люде кажуть:

— Ти, цигане, дурний. Якби ти був мудрий, то як вздрів, що ми свиню зарізали, було прийти д’нам і сказати: «Би вам це було в мисках та й в ринках, та ще й мені дали».

Та й цигана набили, й пішов циган далі. Зайшов він у місто, а там люде з суду розходяться на обід. А один пішов, пробачте, під міст. А циган туди за ним та й каже:

— Аби тобі це було в мисках та й ринках. Та й би-с ще й мені дав. А той каже:

— Ти, цигане, дурний! Якби ти був мудрий, то сказав би мені: «Устидав би-с ся, запрятав би-с ся». А ти кажеш про миски та ринки?

Іде циган далі, а там у вікні дві жінки чешуться і одна другій коси заплітає. А він каже:

— Встидали би-с ся, запрятали би-с ся.

— Ти, цигане, дурний, — кажуть вони. — Якби ти був мудрий, ти би-с сказав: «Нате ще мою головоньку розчешіть».

Пішов циган далі, а там три б’ються. Один другого хапнув за волосся, вирвав, хапнув за вухо — врвав вухо. А циган прийшов та й каже:

— Нате-ко ще й мою головоньку розчешіть. А вони набили цигана та й кажуть:

— Якби ти був мудрий, то сказав би: «Ану розійдіться. Майте розум».

Іде циган далі. А там штири пси кусаються. Циган межи них скочив.

— Ану розійдіться! Майте розум!

А пси покусали його, і на цім копець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Нижній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
21 листопада 1983 року
Оповідач: Повшинюк Гаврило Петрович (1915 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.