Українські народні казки

Про нехитру дівку

Українська народна казка Гуцульщини

Був хазяїн з хазяйкою, і мали вони собі доньку. Вони тримали її дома, і вона ніколи нікуди не ходила і нічого не бачила.

А одного разу вони дали їй гроші і післали її в місто, щоб вона щось купила.

— А що купити? — питає дівка.

— Що купиш, то й буде.

Вони хотіли її спрактикувати *, чи вона вміє жити.

Прийшла дівка в місто, пішла магазинами, подивилася — є всяке, що такого вона й не виділа. Та й сама не знала, що купувати, бо непрактична була. А оден жид подивився, що ця дівка нехитра, та й питає:

— Може, тобі того чи того треба? Давай гроші, я тобі принесу то, що ти хочеш. А може, тобі такої-то хустки треба?

А вона каже:

— Треба.

— То давай гроші, я тобі зараз принесу.

Дала вона жидови на ту хустку гроші та й каже:

— Ви йдете, та й де ми обоє найдемось *, як ви мені принесете хустку?

А на ній був новенький гуцульський кожух. Він каже:

— Ти давай мені свій кожух, і я вгорну. А тобі я дам свою блюзу. Ти мене по свому кожусі пізнаєш, а я тебе по свої блюзі.

Подала вона йому гроші на хустку. Та й розгорнулася та й дала кожух. А сама вбрала жидову блюзу. І жид пішов. Дівка стоїть та й чекає, а жида нема. А вона все людей питає:

— Чи не виділи жида в кожусі? А люди сміються:

— Де жид у кожусі ходить?

Ходила дівка до вечора та й нарешті пішла додому. Думає: «Я прийду в другу неділю та й жида таки найду». Вийшла вона додому, а старі питають:

— Що ти, донечко, купила?

— Купила хустку.

— А де хустка?

— Жид має мені принести.

— Та й де той жид?

— Він дав мені цю блюзу, а я йому свій кожух. Та й я з ним найдуся, і він подасть мені хустку й кожух.

На другу неділю її тато має везти на ярмарок велику льоху. І йде з ним дівка. Шукати жида з кожухом і хусткою і помогти зігнати свиню.

Звезли ту свиню, та й старий десь пішов, а свиню лишив на возі та й лишив коло неї дівку.

— Ти побудь із свинею, але би ти не продавала свиню, бо ти не вмієш продавати. Я прийду та й продам.

Сидить собі на возі дівка коло свині та й усе попитує людей:

— Чи ви не виділи жида в кожусі?

Люди поволі розговорилися й повиділи, що це нехитра дівка. А оден підходить і питає за свиню. Вона каже:

— Я не продаю свиню. Прийде дєдя та й буде продавати. А той каже:

— Дівчино, я в тебе свиню купувати не буду. Я тільки хочу взяти її в дружки, бо моя свиня віддається. Як її звінчають, то я зразу привезу свиню назад, і твій тато продасть.

І вона віддала. Той собі пересадив свиню на свій віз та й поїхав «до вінчання». Приходить тато й питає:

— Ти продала свиню?

— Ні, таточку, я дала її в дружки. Звінчаються та й чоловік привезе.

— Уже, — каже, — не буде видко нашої свині.

— Буде, таточку, чоловік мені на розум казав.

Почекали вони ще трохи та й вийшли без нічого додому. Виходять, а стара питає:

— Що взяли за свиню?

Старий каже:

— Нема свині, ця вирядила її в дружки. Каже старий:

— З цеї дівки нема нічого. Ти знаєш, що? Іди світом, бо ми з тобою жити не годні. Може, ти десь найдеш собі князя та й віддашся.

Та й вона переночувала, а на рано пішла світом шукати князя.

Іде вона попри якусь ріку, а там парубчак купається. Викупався та й собі лежить при ріці на заріночку *. А дівка скоро йде. Парубчак крикнув:

— Ей дівко, куди ти так біжиш?

— Та, каже, — іду світом князя якогось найти.

Та й порозказувала, що вона дома пацила * з жидом та свинею. Хлопець порозумів, яка вона, та й каже:

— А ти би, дівчино, не пішла за мене?

— Та де би не пішла? Пішла би, бо мені треба князя. А парубчак питає:

— А в тебе є гроші?

— Є в тата.

— А ти знаєш, де стоять? То йди принеси їх сюди. Купимо собі щось та й звінчаємося.

Пішла вона назад, зайшла в хату, забрала гроші та й принесла. А парубчак узяв та й питає її:

— А сукно у вас є?

— Є.

— То піди та принеси мені сукна на сподні *.

— Добре.

Прийшла вона додому та й каже матері:

— Дайте сукна. Я знайшла собі князя та й дала йому гроші, а ще він чекає сукна.

Стара каже:

— Ого, ти тільки будеш видіти його.

— Він чекає коло води.

Стара дала їй сукна. Та понесла, а там нема вже ні парубка, ні грошей. Вернулася дівка додому та й каже:

— Нема князя. Десь пішов, та й не знаю, куди. А старі кажуть:

— Це ми самі таке зробили з неї. Не пускали її нікуди, все вона коло маржини була, та й тому вона така нехитра. Най вона буде в хаті. То може, віддасться, та й все буде добре.

Та й дівка осталася дома, далі була коло тої маржини. Ходила коло маржини толоками і найшлася з якоюсь бабою. Та баба каже:

— Я тобі приворожу, що ти скоро найдеш князя та й віддашся. Та й сказала баба, щоб вона їй заплатила. Дівка заплатила. І сказала баба:

— Будеш мати князя, але закопай під отою ялицею берівочку * солонини.

— Най буде.

Дівка ту солонину дома вкрала, викопала під ялицею яму та й закопала ту берівочку з солониною.

На другий день іде дівка з маржиною у толоку. А там якийсь хлопець.

— Куди, дівчино?

— Та йду з вівцями.

— А ти би не пішла за мене?

А вона лиш сплеснула в долоні. Най би щезла та баба, як вона знає все зробити! Лиш закопала солонину, а князь уже є. А він обпитав, де вона закопала солонину.

— Отам під ялицею. Баба має собі взяти, а князь уже є. Та й каже вона парубкови:

— У нас був такий пес, називався Вовчук. Та й загинув він. А він каже:

— Не журися, я Вовчука тобі встараю і приведу. Але принеси мені сукна. Та й я приведу ввечір Вовчука. Тільки треба йому казати: «Най, най, Вовчук». А то втече.

Вона пішла, принесла сукна, а він ввечір має привести Вовчука, та й має взяти дівку. А він пішов під ту ялицю та відкопав солонину. Та й пішов. Та й більш вона його в той день не виділа. Але ввечір він таки привів вовка. Та й пустив межи вівці. І старі нічого про це не знали.

Та й рано старий встає, іде до маржини в стайню, утворяє, а звідти вовк. Мало не розбив старого тікаючи. Зайшов старий до хати та й кричить:

— Вовк із стайні вискочив! А вона каже:

— Тату, я забула вам сказати, що нам приведуть Вовчука. Треба було йому казати: «Най, най, Вовчук».

Пішли вони до стайні, а там усі вівці викалічені лежать. Та й сказав старий:

— Ця дівка знищила нам усю господарку.

Та й сиділа дівка тихо коло старих. І вже не шукала собі князя.

Походження та примітки

* Спрактикува́ти — перевірити.

* Найти́ся — зустрітись.

* Зарі́нок — необроблена смуга землі над річкою.

* Паци́ти — зазнати чогось поганого, небажаного.

* Спо́дні — штани.

* Бері́вка — бочечка.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області
19 березня 1984 року
Оповідач: Копчук Дмитро Петрович (1926 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.