Українські народні казки

Про нечесного Ївана і жида Мошка

Українська народна казка Бойківщини

Прийшов Іван до Мошка. Мовить Мошко:

— Іванцю, де ти так довго був, що ти до мене не приходив?

— Гей, — мовить, — Мошку, я ходив на тамтой світ. Був на тамтім світі.

— Йой-йой, Іванцю, та чи видів ти тамка моє тателе та моє мамале.

Мовить Їван:

— Видів.

— Та що вони там роблять?

— Йой-йой, — мовить, — бідують. Нема грошей, нема що вбути, нема в що загорнутися. Біда така, що куди!

Але мовить Мошко:

— Іванцю, чуєш, а ти ще підеш на тамтой світ?

— Піду.

І Мошко зладив бротцак і грошей дав. Повно наладив і дав Іванови, аби Іван відніс його вітцю й матері на тамтой світ. А Іван приніс то все до себе т’хаті, порозв’язував і діти їдять. Є що їсти, є що одягнути і є гроші — є все. Добре.

І не було Івана дві неділі. У дві неділі приходить до Мошка.

— Ну що? — мовить Мошко.

— Та що? — говорить. — там тобі дуже дякували за передачу, так дякували, що годі. Дякували, що ти не забув за них.

— Чуєш, Іванцю, ати ще підеш на тамтой світ?

— Піду.

— Ну, — мовить, — і я вже з тобою піду.

— Добре. Із лади бротцаки, мені два і собі два. І підемо на той світ, понесемо їм то.

— Добре.

Мошко все зладив. Взяв Іван два бротцаки і Мошко два бротцаки. Понесли. Ідуть дорогою, ідуть. І вийшли на великий міст над рікою. І мовить Іван:

— Клади, Мошку, тут бротцаки.

Мошко поклав бротцаки і Іван поклав.

— Дивися з моста в воду.

А як згори дивитися у воду, то дуже ясно-красно там. Там облаки файно виглядають, що годі.

— Ну, — мовить, — Мошку, скачи. А бротцаки я тобі вержу.

Мошко скочив з моста у воду і лише забулькотіло за ним. А Іван забрав штири бротцаки, приніс т’хаті і живе собі.

Чекає Сура, а мошка нема. Прийшов Іван через місяць, а Сура мовить:

— Йой-йой, Іванцю, то ти прийшов?

— Я.

— А мій Мошко де?

— Гей, там треба знайомства було. Там брама желізна і вартовий стоїть. Відтам нікого не випущають. Аби мати гроші, то можна викупитися. Бо він скоро не приїде, коби за пів-року приїхав. Добре було би, коби видерся відтам.

Ждала Сура, ждала та й приходить до Івана.

— Іванцю, вже півроку зійшло, а мого Мошка нема.

Іван мовить:

— Іди, Суро, йди, його вже ніколи не буде.

А Сура пішла до влади та й поскаржилася. Прийшли шандарі, забрали Івана та й по нинішній день його нема. Нема мошка та й нема Івана.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

118 (2335). Про нечесного Івана і жида Мошка. СУС 1540. 26 серпня 1990 р. Драч Антон Григорович (1909). Львівська область, Турківський район, село Ісаї